Звук

Наше вухо сприймає у вигляді звуку коливання, частота яких лежить у межах від 16–20 герц до 20 тисяч герц. Такі коливання називають акустичними. Будь-яке тіло, що коливається зі звуковою частотою, утворює у просторі звукову хвилю, тобто воно є джерелом звуку. Необхідною умовою існування звукової хвилі є наявність пружного середовища. Це може бути повітря, тверде тіло, рідина.

Звукові хвилі поширюються з визначеною швидкістю. У порівнянні зі світлом звук поширюється в повітрі у мільйон разів повільніше. При температурі 0 ^оС швидкість звуку у повітрі дорівнює 331 метр на секунду. З підвищенням температури швидкість звуку починає зростати. У рідинах та твердих тілах швидкість звуку буде більшою. Наприклад, у воді швидкість звуку становить приблизно 1500 метрів на секунду. Серед звуків розрізняють музикальні звуки (це спів, звучання музичних інструментів тощо) і шуми (вибухи, оплески, скрип, шерех).

Звуки характеризують:

• Гучність — це величина, яка залежить від амплітуди коливань тіла. Гучність вимірюється у белах. Однак на практиці застосовують частинну одиницю децибел. 1 бел дорівнює 10 децибел. Для нормальної роботи людини гучність шумів не повинна перевищувати 30–40 децибел. А гучність у 130 децибел викликає у людини больові відчуття.

• Висота звуку — величина, яка залежить від частоти коливань. Чим більша частота, тим звук вищий.

• Тембр — це специфічний відтінок, яким характеризується джерело звуку.

Звук має властивість відбиватися від перешкод. Завдяки цьому можна чути луну. Явище відбивання звуку використовують при визначенні глибини моря, для виявлення дефектів у різних виробах, для діагностики у медицині.