Тема 4. Західноукраїнські землі наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.
11. Включення західноукраїнських земель до складу Австрійської імперії.
Адміністративно-територіальна структура Королівства Галичини і Лодомерії
Із трьох частин західноукраїнських земель першою до складу монархії Габсбургів увійшла Підкарпатська Русь (Закарпаття), яка ще в 1526 р. у складі Угорського королівства потрапила під владу австрійської династії. Буковина недовго, протягом 1775–1786 рр., була окремою адміністративною частиною, у 1787 р. вона була приєднана до Галичини й після 1849 р. одержала статус окремої провінції (краю). Інші українські землі були об’єднані разом із польськими (які дісталися Австрії після першого поділу Польщі) у так зване Королівство Галичини й Лодомерії. Ця перероблена на латинський манер назва по суті означала Галицьке-Волинське князівство («Лодомерія» — «Володимирія», від назви міста Володимир-Волинський).
В австрійській Галичині українці та поляки складали трохи більше ніж по 40 %, євреї — близько 10 % населення. Поляки проживали переважно на захід від ріки Сян, тоді як українці жили переважно в Східній Галичині, де й складали 65 %, поляки — близько 20 % і євреї — понад 10 %. Як і у випадку з українськими землями в складі Росії, так і в українських землях у складі Австрії етнічні відмінності в основному збігалися із соціальними.
У Галичині правлячим класом була польська шляхта, у Буковині — румунські бояри, а в Закарпатті — угорські пани. Українська нація в усіх трьох частинах переважно була представлена селянами з нечисленним прошарком духовної та світської інтелігенції.
Австрійська імператриця Марія-Терезія та її син Йосиф II наприкінці XIX ст. проводили «модну» тоді серед монархів Європи політику просвітительства (порівняйте з політикою Катерини II на початку її царювання — «освічений абсолютизм»). Основою її була залежність могутності держави від поширення освіти й усіляких свобод серед її підданих.
Головним напрямком політики Австрії в Галичині був курс на послаблення позицій польської шляхти та католицької церкви (внаслідок реформ Марії-Терезії в імперії було ліквідоване монастирське землеволодіння, освіта була передана з відома чернечих орденів під піклування держави). Але найбільше значення для Галичини мали реформи Йосифа II, який проголосив звільнення селян з особистої залежності (1782 р.) і чітко визначив розміри панщини (30 днів на рік). Були проголошені й інші зміни на користь селян: заборонено збільшення поміщицького землеволодіння за рахунок «прирізки» селянських земель, суд мав бути не поміщицьким, а державним; також відбулися зміни в оподаткуванні селян на їхню користь. Реформи Йосифа II залишили глибокий слід в історії Галичини та Буковини — український селянин почав відчувати себе громадянином своєї держави.