8. Початок національного відродження наприкінці ХVІІІ — на початку ХІХ ст.
Російський визвольний та польський національно-визвольний рухи на українських землях у 20-і — 30-і рр. ХІХ ст.
Поширення нових західних інтелектуальних і політичних течій створило сприятливий ґрунт для виникнення в Україні таємних політичних товариств.
Безпосереднім поштовхом до створення товариств були настрої, якими перейнялися російські офіцери-дворяни після перемоги над Наполеоном. Наполеонівська кампанія поглибила кризу між державою та суспільством, яка намітилася вже під час правління Катерини II. Під впливом ідеології Просвітництва й поширення європейського стилю життя в Російській імперії з’явилося чимало таємних масонських лож і різних товариств.
У 1818–1819 рр. ложа «Любов до істини» існувала в Полтаві. Ініціатором її створення був І. Котляревський, а керівником — князь М. Рєпнін. На її базі в 1821 р. масонську ложу «Малоросійське товариство» створив В. Лукашевич, який відстоював ідею об’єднання України з Польщею. Масонські принципи вселюдського братерства проповідувала «Попівська академія» А. Палицина в Харкові. У 1818 р. масонська організація виникла в Києві («Ложа з’єднаних слов’ян»).
Виникнення цього зародкового громадянського суспільства йшло врозріз із політичною моделлю самодержавства, що прагнуло контролювати всі прояви громадського життя. Проте хоча ці ложі діяли в Україні, їхня діяльність не мала українського національного характеру. Українські дворяни не формували специфічно національних вимог, винятком був лише Василь Лукашевич, який виступав за відродження української державності та союз із Польщею.
Серед членів масонських товариств і декабристських організацій були відомі українські діячі й нащадки козацької старшини: Іван Котляревський, Василь Капніст, Матвій і Сергій Муравйови-Апостоли (з роду гетьмана Данила Апостола), брати Борисови, І. Горбачевський та багато інших. Слід зазначити, що серед українських декабристів патріотизм і національні почуття проявилися в панславістській ідеології.
Перші декабристські організації
«Союз порятунку» — 1816–1817 рр. у Петербурзі; нараховував 30 офіцерів: Олександр і Микита Муравйови, Сергій Трубецькой, Іван Якушкін, Сергій і Матвій Муравйови-Апостоли, Павло Пестель та інші; мета — обмежена монархія, при якій запроваджується конституція і скасовується кріпосне право.
«Союз благоденства» — 1818–1821 рр.; центр — у Москві, потім перемістився до Петербурга; складався з 200 офіцерів; керівне ядро — те саме, що й у «Союзі порятунку»; мета — 20-літня підготовка й виховання народу для революційного перевороту та наступних перетворень.
У результаті декабристи засновують дві нові організації:
1) «Північне товариство» — 1821–1825 рр. — у Петербурзі; нараховувало 105 чоловік; керівне ядро — М. Муравйов, С. Трубецькой, С. Каховський, Є. Оболенський, К. Рилєєв та ін.; цілі товариства викладені в «Конституції» М. Муравйова.
2) «Південне товариство» — 1821–1825 рр. — в Україні.
Організація декабристів в Україні
«Південне товариство» (1821–1825) на чолі з полковником Павлом Івановичем Пестелем виникло на Київщині на базі Тульчинської управи «Союзу благоденства»; нараховувало 101 члена: Волконський, Баратинський, брати Муравйови-Апостоли, Бестужев-Рюмін та ін.; складалося з трьох управ — Тульчинської, Васильківської, Кам’янської.
«Товариство об’єднаних слов’ян» (1823–1825) на чолі з братами Борисовими; розташовувалося на Київщині та Волині й об’єднувало 60 чоловік: Люблінський, Горбачевський, Іванов, Соловйов, Сухінов, Усовський та ін.; цілі викладені в двох документах — «Правилах» і «Клятві», у яких передбачалося шляхом збройного повстання за участю народних мас ліквідувати самодержавство, кріпосництво, національний гніт, створити демократичну федерацію у складі Росії, Валахії, Далмації, Сербії, Польщі, Угорщини, Трансільванії та Богемії. Восени 1825 р. товариство увійшло до складу Південного товариства як окрема Слов’янська управа, що об’єднало їхні сили, зв’язки та можливості. Розгромлене царизмом разом із «Південним товариством».
«Малоросійське товариство» (1821–1825) засноване полтавським поміщиком В. Лукашевичем, колишнім членом «Союзу благоденства», який приїхав у свій маєток після відставки. Групи «Товариства» складалися з дворян та інтелігенції, знаходилися в Києві, Полтаві, Чернігові, Ніжині та ін. Мета — встановлення незалежності України. Налагодило контакти з Південним товариством. У цілому ця організація перебувала в процесі формування і не виробила чіткої програми. Розгромлене у 1825 р., а його члени проходили у слідстві разом із декабристами.
Декабристські програми перебудови країни
«Руська правда» П. Пестеля передбачала:
а) скасування кріпосного права, наділення селян землею без викупу, американський (фермерський) шлях розвитку сільського господарства;
б) скасування монархії та заміна її на демократичну республіку.
«Конституція» М. Муравйова передбачала:
а) скасування кріпосного права й розвиток сільського господарства прусським шляхом розвитку капіталізму — через збереження панування поміщицького землеволодіння й звільнення селян без землі (або з невеликими наділами);
б) повалення абсолютизму та заміна його на обмежену монархію.
Україна у програмних документах декабристів
«Руська правда» П. Пестеля зберігала єдність Росії, жоден народ не отримував права на відокремлення (крім Польщі, котра мала провести демократичні реформи). Це пояснювалося потребою в централізованому проведенні демократичних реформ і запровадженні широких прав, що нібито знімуть національну проблему. За цим проектом Україна мала стати однією з десяти областей Росії.
«Конституція» М. Муравйова — Росія перетворювалась на федерацію (на зразок США), у якій окремі області або держави, одержали б широкі права самоврядування, але утворилися б штучно за територіальним принципом без урахування етнічних кордонів. Так, Україна була б поділена на дві «держави»: Українську зі столицею в Харкові та Чорноморську зі столицею в Києві. Влада в усіх державах належала б урядовим зборам, члени яких обиралися б на основі високого майнового цензу.
В обох проектах явно недооцінювалося національне питання.
«Товариство об’єднаних слов’ян» — демократична федерація держав, до якої Україна увійшла б як рівноправний член поряд з Росією, Угорщиною, Молдавією, Польщею та іншими країнами. Парламент федерації повинен був складатися з представників усіх народів і видавати лише основні закони для всієї федерації, тоді як кожний народ одержав би широке самоврядування.
«Малоросійське товариство» виступало за національну незалежність України і відокремлення від Росії.
Повстання Чернігівського полку
Смерть Олександра I в Таганрозі порушила плани «Товариств» щодо підготовки повстання, наміченого на 1826 р. Повстання в Петербурзі спалахнуло 14 грудня 1825 р. у день присяги Миколи I і було жорстоко придушене через відмову повсталих від підтримки народу, організаційні прорахунки та оборонну тактику на Сенатській площі.
Незважаючи на поразку в Петербурзі й арешт Пестеля (13 грудня), в Україні за 30 км на південний захід від Києва спалахує повстання Чернігівського полку, підняте з ініціативи Сергія Муравйова-Апостола й Михайла Бестужева-Рюміна, які підняли на повстання 7 рот свого полку (1 тис. чоловік), обнародували маніфест («Катехізис»), де у формі питань-відповідей на релігійній основі доводилася необхідність знищення самодержавства та встановлення республіки. Вони зробили рейд по засніжених степах України, сподіваючись підняти повстання в інших полках, однак безрезультатно.
Командування урядових військ зуміло ізолювати повсталих, відвівши сусідні полки у віддалені повіти, і 3 січня, оточивши Чернігівський полк, розстріляло його картеччю. С. Муравйов-Апостол і М. Бестужев-Рюмін були схоплені й страчені в Петербурзі.
Поширення революційного руху в Україні після повстання в Україні
Повстання декабристів дало поштовх цілій низці виступів проти самодержавства:
1826–1827 рр. — у Харківському університеті з’являється група агітаторів антикріпосницького й антисамодержавного напряму; усього близько 20 чоловік; керівники: Володимир Розаліон-Сошальський і Петро Балабуха; займалися пропагандою ідей декабристів; поширювали вірші Пушкіна, Рилєєва, політичні памфлети та іншу заборонену літературу. Група була розгромлена царизмом.
1827–1830 рр. — група студентів і професорів Ніжинської гімназії вищих наук (Білоусов, Зінгер, Андрущенко та ін.) вивчали й поширювали заборонену літературу (твори Вольтера, Байрона, Пушкіна, Грибоєдова, Рилєєва та ін.); читали лекції в дусі, що суперечив офіційній ідеології царизму. Наслідком було те, що гімназію перетворено на вузькопрофільний ліцей із суворим наглядом із боку уряду; гурток розігнано; керівників заслано.
1830–1831 рр. — велике повстання в Польщі, організоване таємною спілкою польських офіцерів на чолі з І. Лелевелєм, закликало до відділення Польщі від Росії, ліквідації самодержавства й кріпосництва. Висунувши гасло «за нашу та вашу свободу», організатори спробували підняти повстання селян Польщі й Правобережної України (невдало). Повстання було жорстоко придушене царизмом.
Причини поразки декабристів
Незрілість передумов буржуазної революції й відсутність революційної ситуації; вузькість соціальної бази; нерішучість дворян-керівників повстання; кількісна перевага урядових військ; локальність повстань, що давало царизму можливість для маневру й перекидання резервів з інших регіонів.
Значення повстання і руху декабристів
Перше не стихійне, а організоване повстання проти самодержавства та кріпосництва; перша спроба здійснення буржуазної революції в Росії та Україні; дало поштовх зростанню революційного руху в наступні роки.