9. Український національний рух наприкінці 40-х рр. ХІХ ст. Кирило-Мефодіївське братство

У 40-і рр. XIX ст. в університетах Києва та Харкова навколо революційно налаштованої професури об’єднується передова громадськість. У січні 1846 р. в Києві виникає таємна політична організація — Кирило-Мефодіївське братство (КМБ), назване на честь перших слов’янських просвітителів Кирила та Мефодія.

Організатори КМБ: Микола Костомаров — викладач Київського університету, магістр історії, Микола Гулак — чиновник канцелярії генерал-губернатора, Василь Білозерський — студент Київського університету. Тісний зв’язок із КМБ підтримував Т. Г. Шевченко. Усього КМБ нараховувало 12 чоловік.

Програмні цілі КМБ: члени братства були типовими українофілами. Крім цілей знищення самодержавства, кріпосного права, ліквідації соціальної нерівності, запровадження загальної освіти, вони ставили своїм завданням пропагувати ідею об’єднання всіх слов’ян у федеративній республіці на засадах суверенності. Ці завдання були викладені в «Статуті слов’янського братства святих Кирила й Мефодія» та «Книзі буття українського народу». У них знайшли відображення ідеї християнського соціалізму, природного права, просвітительства, соборності українського народу. І якщо російські слов’янофіли пропагували російський месіанізм, то члени братства були впевнені в особливій, месіанській ролі України, під егідою якої повинен був функціонувати Слов’янський Собор.

Практична діяльність КМБ: поширювали революційні твори Т. Г. Шевченка та інших авторів; складали й поширювали революційні прокламації («Брати українці», «Брати великороси та поляки»), у яких закликали слов’ян до єдності в боротьбі з царизмом; установили контакти з петрашевцями в Росії, польськими, литовськими, чеськими революціонерами; займалися просвітництвом народу.

Репресії царизму проти Кирило-Мефодіївського братства

У березні 1847 р. за доносом студента А. Петрова члени товариства були заарештовані та після суду заслані в різні губернії Росії під нагляд поліції без права повернення в Україну, а також права викладацької діяльності у сфері народної освіти. Найважчого покарання зазнав Т. Г. Шевченко, якого віддали в солдати рядовим Оренбурзького окремого корпусу на 10 років із забороною писати й малювати.