Внутрішні води

До внутрішніх належать поверхневі та підземні води.

Поверхневі води – це річки, озера, болота, водосховища та канали (штучні водойми).

Підземні води – це ґрунтові та межпластові (артезіанські) води.

Річки

На території України налічується до 71 тис. річок і струмків, тільки 117 з них мають довжину понад 100 км, а 10 — понад 500 км; на кожний квадратний кілометр території України припадає 250 м річок (це один із найнижчих показників у Європі).

Абсолютна більшість річок України несе свої води до Чорного й Азовського морів, і лише на заході країни— до басейну Балтійського моря (приблизно 4%). Водоносність річок зменшується з північного заходу на південний захід.

Основні елементи характеристики річки — падіння, похил, довжина, площа басейну, режим живлення, величина стоку та ін.

Падіння річки — це різниця позначок висоти поверхні води між витоком і гирлом. Розрізняють середній (визначається загальною величиною падіння річки від витоку до гирла) і частковий (визначається для окремих частин річища) похил річки.

Рівнинні річки мають повільну спокійну течію, широкі долини, заплави, тому в річищі відкладаються пісок, мул, дрібні уламки порід. Це призводить до утворення мілководних перекатів, між якими залишаються глибокі місця — плеси. Гірські річки мають більше падіння, швидку течію й тому більше руйнують рельєф.

Живлення річок України переважливо снігове  (50–70%), а також дощове й підземне. Більшість річок України мають змішане живлення.

Закономірні зміни в часі стоку, швидкості течії, рівня води та похилу водної поверхні називаються водним режимом річки.

Головним елементом режиму річки є витрати води — це кількість води, що протікає за певний час через живий переріз потоку; обчислюється в кубічних метрах за секунду (м³/с). Упродовж року спостерігаються різкі коливання витрат води. Найбільші витрати води бувають під час повені (дуже високого підняття рівня та збільшення витрат води, що призводить до затоплення заплави) та паводків (швидких і короткочасних підйомів рівня і збільшення витрат води переважно під час злив чи зливових дощів), а найменші — в межень (це фаза водного режиму, яка характеризується тривалим стоянням низьких рівня і витрат води в річці). На річках спостерігається літня  й зимова межень.

Кількість води, яку несе річка впродовж року, називається річковим стоком. Це одна з основних розрахункових характеристик річки, яка залежить від клімату, геологічної будови басейну річки, рельєфу, рослинності, ґрунтів та господарської діяльності людини (спорудження гребель, створення штучних водойм).

Водоносність річок України зменшується з північного заходу на південний схід.

Найгустіша річкова мережа в Карпатах і Передкарпатті, а найрідша — на півдні і південному сході. Середня густота річкової мережі України становить 0,2 км/км². Усі великі річки України мають густу мережу приток у верхній та середній течії, а в пониззі, у південних посушливих районах, їх мало.

Основні річкові системи України

Озера

В Україні понад 20 тис. озер. Розміри їх невеликі. За походженням розрізнюють озера заплавні (утворені в старицях  і притерасових зниженнях заплав), лиманні (гирла річок, затоплені морем внаслідок коливань суходолу — Сасик, Кундук, Шагани, Алібей, Хаджибейський, Тилігульський, Куяльницький лимани), залишкові (колишня морська затока, відокремлена внаслідок підняття узбережжя – Дунузлав і Сасик, Айгульське), карстові (утворені внаслідок розчинення водою гірських порід — вапняків, крейди, солей — Шацькі, Слов'янські, Караголь), льодовикові (утворені в льодовикових карах, цирках — Марічейка), загатні (невелика притока, відокремлена від головної річки відкладами або внаслідок перегородження гірської річки завалами, зсувами тощо — Синевир, Агул, Ялпуг, Катлабух, Кугурлуй), вулканічні (утворені в кратері згаслого вулкану — Синє).

Озера розташовані  по території України нерівномірно, здебільшого по долинах річок, на узбережжі Чорного і Азовського морів, у пониззі Дунаю. Багато озер у західній частині Полісся на Волині: Світязь, Пулемецьке, Лука, Турське, Нобель, Лоб'язь, Біле.

Болота

Болота — надмірно зволожені ділянки суходолу. Виникають внаслідок заростання водойм, застою води на луках, вирубках тощо. Для них характерна наявність шару торфу, болотна рослинність. У залежності від водно-мінерального живлення, типу торф'яного покладу та рослинності розрізняють низинні, верхові та перехідні болота. Болота України здебільшого низинні, живляться підземними водами, займають близько 2% території. Найбільше боліт у Поліссі.

Підземні води

Підземні води України залежно від рельєфу, геологічної будови й складу порід залягають на різній глибині (у зоні мішаних лісів 0,5–1 м, у зоні лісостепу – від 2 до 5 м, у зоні степів – 7–10 м) і мають різні хімічні властивості.

В Україні є сім підземних басейнів, найбільші серед яких на рівнинній частині Дніпровсько-Донецький (має 50% запасів підземних прісних вод, що експлуатуються), Волино-Подільський та Причорноморський. Глибина залягання їхніх водоносних горизонтів становить 175–500 м.

Води окремих підземних басейнів мінералізовані й використовуються для лікування (родонові джерела – Біла Церква, Хмільник, Звенигород; вуглекислі – Карпати; термальні – Крим).

Штучні водойми

В Україні є й штучні водні об'єкти – водосховища й канали. Найбільші водосховища створено на Дніпрі та Дністрі для постачання води населенню й промисловості, зрошення ланів. У маловодних районах прокладено канали Сіверський  Донець – Донбас, Дніпро – Донбас (із водоводом до Харкова), Дніпро – Кривий Ріг, Північнокримський тощо.

Водний баланс і водні ресурси

Водний баланс – співвідношення між кількістю води, що потрапляє на земну поверхню у вигляді опадів, і кількістю води, що випаровується з поверхні суходолу та Світового океану за певний проміжок часу.

Водний баланс України (км³)

Водні ресурси – запаси всіх видів внутрішніх вод на певній території, що використовуються чи можуть використовуватись у майбутньому в господарстві.

Найбільші споживачі води в Україні: промисловість, сільське господарство, комунальне господарство.

Середня водозабезпеченість 1 жителя України – 1000 м², що майже у 18 разів менше, ніж у Росії. Найвищий показник водозабезпеченості — у жителів західних та північних областей України, найнижчий – південних та південно-східних.

Шляхи раціонального використання й охорони водних ресурсів

Господарська діяльність людини є потужним чинником, що впливає на якість водних ресурсів. Будівництво ГЕС, розвиток металургії та хімічної промисловості, забір води для зрошення, створення водоймищ — все це призводить до негативних наслідків для навколишнього середовища. Нераціональне вирубування лісів підсилює нерівномірність стоку, а насадження лісу робить стік стійкішим.

Будівництво потужних очисних споруджень, запровадження замкнутих циклів використання води в промисловості, припинення сплаву лісу річками — все це може привести до поліпшення якості води, припинення виснаження водних ресурсів. Крім цього, необхідно скоротити споживання води за допомогою вдосконалення технології виробництва й зменшення витрат.