Спроби політичних реформ і зростання активності
українського суспільства
Загострення економічної кризи прискорювало реформи в політичній сфері. Існуючі державні інститути були вже нездатні уберегти країну від занепаду. Ця істина поступово оволоділа свідомістю ініціаторів перебудови й примушувала їх до демократизації громадського життя, до відмови від так званої керівної ролі КПРС у суспільстві. Очікувалося, що це стимулюватиме ініціативу громадян, сприятиме стабілізації соціально-економічної й політичної систем у рамках «оновленого» соціалізму.
Але, як уже траплялося в історії, наміри керівництва демократизувати тоталітарну систему наштовхувалися на лютий спротив консервативних елементів владних структур, які не бажали втрачати своє становище й привілеї. Політична реформа буксувала, бо прийняті Верховною Радою закони були половинчастими, приймалися із запізненням, а до того ж часто-густо не виконувалися. Серед населення поглиблювалося розчарування в здатності керівництва вивести країну з кризи. Вплив і авторитет КПРС, державних структур влади швидко й необоротно падали.