Новий час. Великі географічні відкриття: зустріч цивілізацій
Відкриття європейців
Нова історія (новий час) — період всесвітньої історії, що настав після середньовіччя. Поширенню думки про поділ світової історії на історію давнього світу (до V ст. н. е.), історію середніх віків (V–ХV ст.) та новий час (ХІV ст. — початок ХХ ст.) сприяв твір французького вченого Жана Бодена «Метод легкого вивчення історії» (1566).
Нова історія — це епоха у всесвітній, передусім європейській історії, коли у всіх сферах життя людини — економічній, політичній, соціальній, духовній — формувалися основи індустріального суспільства.
Перший період нового часу (кінець ХV — кінець ХVІІІ ст.) характеризується появою мануфактурного виробництва, формуванням нових верств суспільства — буржуазії та найманих робітників, переходом до абсолютної монархії та її кризою, реформацією церкви. Це час відкриття нових земель і колоніальних завоювань.
Період із другої половини XV ст. до середини XVII ст. увійшов в історію як епоха Великих географічних відкриттів.
Великі географічні відкриття були зумовлені низкою причин:
1) Зростання обсягів виробництва та торгівлі в Європі викликало велику потребу в грошах. Для карбування монет необхідні були золото та срібло. Європа такої кількості дорогоцінного металу не мала.
2) Шлях на Схід, який давно використовувався, був перекритий турецькими завойовниками в Передній Азії та на Балканському півострові.
3) Європейські купці прагнули налагодити прямі зв’язки з азіатськими країнами.
У цей час в Іспанії та Португалії з’явилася велика кількість безземельного дворянства, яке мало військовий досвід і було готове завоювати для себе нові землі.
Значними кроками розвивалося мореплавство: були створені нові види кораблів, удосконалюються карти, навігаційні прилади. Ідея про те, що Земля має форму кулі, стає загальновизнаною.
Із середини ХV ст. королі Іспанії та Португалії організовують кілька експедицій із метою пошуків морського шляху до Індії. Португальський мореплавець Бартоломео Діаш у 1487 р. досяг мису Доброї Надії, але команда корабля, втомлена труднощами подорожі, відмовилася пливти далі і він змушений був повернутися додому. Експедиція Васко да Гами обігнула Африку, перетнула Індійський океан і 20 травня 1498 р. стала на якір біля індійського порту Калікут. Під час другого плавання у 1502 р. для досягнення своїх цілей мореплавці використали зброю. Послідовники Васко да Гами діяли таким же чином, захоплюючи торговельні шляхи на Схід.
Найбільше значення для відкриття інших земель, що надалі отримали назву Нового Світу, відіграли подорожі іспанського мореплавця Христофора Колумба. Виходячи з учення про те, що Земля має кулеподібну форму, він розробив проект плавання до східних берегів Азії західним шляхом. Іспанські король Фердинанд та королева Ізабелла погодилися виділити гроші на експедицію. Для подорожі були споряджені три кораблі — «Нінья», «Пінта» і «Санта Марія».
Уночі 12 жовтня 1492 р., через 33 дні після відплиття з Канарських островів, моряки флотилії Колумба помітили вогнища й вузьку смугу землі. Це були Багамські острови, які Колумб помилково уважав за береги Китаю. Коли Колумб повернувся до Іспанії, його зустріли, як героя. Відкриті ним землі були названі «Індією». Надалі мореплавець здійснив іще три подорожі до берегів Південної Америки та прилеглих до неї островів — у 1493–1496 рр., 1498 р., 1502–1504 рр. У результаті чотирьох експедицій Іспанія отримала довгоочікуване золото, яке у великій кількості мало корінне населення Південної Америки. Почалися масові захоплення щойно відкритих земель.
Серед численного населення Нового Світу найвищого рівня розвитку досягли племена інків, ацтеків і майя. Ці племена мали розвинене землеробство, скотарство, ремесла. Існувала торгівля. Ацтеки мали систему штучного зрошування. 15 тис. км якісних доріг поєднували столицю інків Куско з різними куточками країни. Панівними верствами були жерці та військова знать. Розвивалися мистецтво, писемність, наука. Незважаючи на досить високий рівень розвитку, дати відсіч португальським та іспанським завойовникам місцеве населення не змогло.
Новий план експедиції з метою відкрити протоку і західним шляхом дістатись Азії запропонував іспанському королю Фернандо Магеллан (1480–1521), який уклав угоду з королем Карлом І і став адміралом.
20 вересня 1519 р. п’ять суден Магеллана вирушили в подорож, що тривала три роки і була досить важкою й небезпечною. Подолавши південну частину Атлантики, Магеллан знайшов протоку, яка потім стала називатися Магеллановою. Вийшовши у Південне море (так тоді називали Тихий океан), експедиція взяла курс до берегів Азії. Магеллану пощастило — його кораблі не потрапили в жодну бурю (саме тому мореплавці назвали океан Тихим), але частина екіпажу загинула від голоду й спраги.
Навесні 1521 р. Магеллан досяг островів біля східного узбережжя Азії, які пізніше назвали Філіппінськими. Спробувавши одразу ж захопити відкриті землі, Магеллан розпочав воєнні дії проти двох місцевих правителів і в сутичці з жителями одного з островів був убитий. Після загибелі Магеллана екіпаж експедиції завершив своє нелегке плавання. До Іспанії з вантажем прянощів прибув тільки один корабель — «Вікторія». Екіпаж цього судна здійснив довготривале плавання до Іспанії навколо Африки. З усієї експедиції (265 чоловік) на батьківщину повернулося лише 18 моряків. Цей невеличкий екіпаж «Вікторії» привіз велику кількість прянощів, продаж яких відшкодував усі витрати експедиції і дав значний прибуток.
Видатний мореплавець Ф. Магеллан завершив справу, розпочату Х. Колумбом — західним шляхом він досяг Азії і таким чином відкрив новий морський маршрут. Також це була перша в історії людства навколосвітня подорож, яка підтвердила гіпотезу про кулясту форму Землі й нероздільність океанів.