Звуки мови і знаки письма, їхнє співвідношення
Фонетика — це розділ мовознавства, у якому вивчаються звуковий склад мови та різноманітні звукові зміни, які відбуваються в мовленні. Основним предметом вивчення у фонетиці є звук мови. Звук у мові — найменша неподільна акустично-артикуляційна одиниця мовлення. В українській мові налічується 38 звуків.
На письмі звуки мови позначаються певними буквами. Систему відношень між буквами і звуками конкретної мови вивчає графіка. Основу графічної системи кожної мови становлять букви, які слугують для позначення на письмі звуків. Сукупність букв, прийнятих у певній писемності і розташованих в усталеному порядку, називається алфавітом. Український алфавіт складається з 33 букв, які використовуються на позначення звуків мови. Звуки людина вимовляє і чує, а букви — пише і бачить.
Більшість українських букв відповідає одному певному звуку, але є літери, які позначають два звуки. Так, завжди позначають два звуки літери ї ([йі]) і щ ([шч]). Букви я, ю, є також можуть позначати два звуки (яблуко — [йаблуко], в’юн — [вйун], приєднати — [приейеднати]), окрім випадків, коли вони позначають один звук [а], [у], [е] і м’якість попереднього приголосного (ляк — [л'ак]). І навпаки, в українській мові є такі звуки, що не мають одного письмового знака, тому для їх позначення вживаються дві літери. Це звуки [дз], [дз'], [дж] (дзвін — [дзв’ін], дзюдо — [дз'удо], джем — [джем]). Такі буквосполучення слід читати, як один нероздільний звук. Як два звуки буквосполучення [дж] і [дз] читаються лише тоді, коли — [д] належить до префікса (від-, під-, над-, перед-, серед-) а [ж] і [з] — до кореня (підживити, відзначити, середземний).
Літера ь (м’який знак) не має звукового відповідника і лише вказує на м’якість попереднього приголосного, а в іншомовних словах — також на наявність звука й після м’якого приголосного (ательє — [атеил'йе], мідь — [мід']).