Словосполучення. Речення

Словосполучення — це поєднання двох або кількох слів, пов’язаних між собою за змістом і граматично. У словосполученні виділяють головне і залежне слово. До словосполучення не належать поєднання підмета і присудка, іменників або займенників із прийменниками, а також незалежних одне від одного слів (очі заграли, на сході, пшениця і ячмінь).

Словосполучення за будовою поділяються на прості і складні. За характером значення розрізняють словосполучення вільні, синтаксично нероздільні та фразеологічні. Залежно від значення головного слова виділють дієслівні, іменні та прислівникові словосполучення.

Типи зв’язку слів у словосполученні:

1) узгодження — слова узгоджуються в роді, числі й відмінку (зрубане дерево, сьомий день);

2) керування — головне слово вимагає від залежного форми певного відмінка (підійти до столу, берег моря);

3) прилягання — залежне слово має незмінну форму і поєднується з головним тільки за змістом (зібралися вранці, звелів атакувати).

Речення — це граматично й інтонаційно оформлена за законами даної мови синтаксична одиниця, що є засобом формування, вираження й повідомлення думок або почуттів мовця. Граматична основа речення складається із підмета і присудка.

За метою висловлювання речення поділяються на розповідні, питальні та спонукальні. За емоційним забарвленням розрізняють речення окличні та неокличні. За наявністю головних членів речення можуть бути односкладні (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, називні) і двоскладні. Залежно від наявності або відсутності другорядних членів речення бувають поширені і непоширені. Залежно від того, скільки в реченні є граматичних основ, вони поділяються на прості та складні. Складні речення бувають складносурядні, складнопідрядні і безсполучникові.

Прості речення можуть ускладнюватися однорідними членами речення, вставними словами, словосполученнями та реченнями, звертаннями, відокремленими членами речення.