Способи передачі чужого мовлення

Прямою мовою називають чуже мовлення, передане дослівно, з усіма граматичними, інтонаційними та стилістичними особливостями («Про здоров’я людини треба турбуватися в першу чергу», — сказав незнайомець). Пряма мова може складатися з одного слова, одного речення і з кількох речень. Пряма мова супроводжується реченням, що вказує на те, хто є мовцем та адресатом, за яких обставин вона висловлена. Таке речення називається словами автора. Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, у середині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову. Пряма мова і слова автора поєднуються за змістом та інтонаційно, тобто без допомоги сполучників. Інтонація слів автора завжди розповідна, а інтонація прямої мови може бути розповідною, питальною, спонукальною, окличною та неокличною.

Діалог — це пряма мова, що передає розмову двох осіб. Слова кожної особи, яка бере участь у розмові, називаються репліками. Слова автора супроводжують репліку, якщо не зрозуміло, кому належить пряма мова.

Непрямою мовою називається чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання (Дівчина замилувалася квітами і сказала, що вони чудові). У непрямій мові втрачається лексична, інтонаційна та стилістична своєрідність чужого мовлення. До непрямої мови належать як непрямі розповідні речення, так і непрямі питання й спонукання, але знак оклику чи знак питання в кінці таких речень не ставиться: (Пор.: «Батько спитав мене: «Хочеш поїхати зі мною до Києва?» — Батько спитав мене, чи хочу я поїхати із ним до Києва).

Цитатою називається дослівно наведений зі збереженням усіх граматичних та стилістичних особливостей уривок із чужого висловлювання, що використовується мовцем для підтвердження чи пояснення власних думок. Тому в цитаті не можна нічого змінювати, навіть розділових знаків. Цитата на письмі береться в лапки (Видатний український письменник Гр. Тютюнник був переконаний, що «кожен письменник обирає собі тему найближчу, найріднішу….»).

Різновидом цитати є епіграф. Епіграф у лапки зазвичай не береться. Вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок, і крапка після неї не ставиться:

І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь…

Т. Шевченко