Туреччина

Близько 1000 р. з Казахстану на територію Європи прийшли турки-сельджуки. В ХІ ст. вони захопили територію Малої Азії і назвали її Римською імперією. Історики дали цим землям назву «Сельджуцький султанат». У середині ХІІІ ст. володар одного із сельджуцьких князівств Осман став турецьким султаном; турки назвали себе османами, а свою феодальну державу — Османською.

У ХІV ст. турки розпочали масштабну кампанію завойовування європейських земель. Войовничість турків підтримували шейхи та дервіші (мусульманські ченці), закликаючи до «священної війни» з «невірними». Спершу османські війська поневолили Болгарію, потім здійснили наступ на Сербію. У 1389 р. на Косовому полі відбулася битва між сербо-боснійськими лицарями та турецькими військами. Серби і боснійці зазнали нищівної поразки, і всі балканські народи опинилися під турецьким ярмом.

Постійне військо турків включало особливі загони яничарів, які були вихідцями із завойованих земель.

У 1451 р. султаном Османської держави став Мехмед ІІ, який увійшов в історію як Завойовник. У 1453 р. він захопив Константинополь, перетворивши його на столицю своєї держави і назвавши Стамбулом. Султан остаточно підкорив Балкани та Малу Азію, витіснив з Чорного моря основних конкурентів Туреччини — венеціанців і генуезців. Султан завоював їхні колонії в Криму і зробив кримського хана своїм васалом. Загалом Мехмед ІІ перетворив Османську державу на могутню імперію.

В імперії султан користувався необмеженою владою. Керувати державою йому допомагав візир — голова уряду. При султані існував також дорадчий орган влади — діван. Мусульманське духовенство очолював муфтій. Без дозволу муфтія не набували чинності навіть закони султана.

У зеніті могутності Туреччина перебувала порівняно недовго. Уже наприкінці ХVІ ст. почався занепад Османської імперії.