Третя республіка у Франції
На кінець ХIХ століття Францію відтіснили на четверте місце (після США, Німеччини й Англії) у світовому промисловому виробництві. Уповільнення економічного розвитку пояснювалося наслідками франко-німецької війни 1870–1871 рр.: а також виплатою 5-мільйонної контрибуції, утратою Ельзаса і частини Лотарингії з великими покладами руди.
p style="text-indent: 1cm;" align="JUSTIFY">Франція залишалась аграрно-індустріальною країною. Тут знаходились переважно невеликі підприємства, тоді як великих було небагато. Але за рівнем концентрації банків Франція йшла попереду інших країн: на початку ХХ століття 5 великих банків зосередили більшу частину фінансів країни. Однак значні кошти, зібрані французькими банками, лише почасти використовувались для розвитку національної економіки. Більш вигідним виявилося вивезення капіталу за кордон у вигляді довгострокових позик. Французький уряд всіляко заохочував вивезення капіталу, використовуючи його у зовнішньополітичних цілях — як засіб залучення союзників. На початку ХХ століття Франція перетворилася на «лихваря Європи».
Конституція 1875 р. юридично закріпила встановлення Третьої республіки у Франції (проіснувала до 1940 р.) і визначила державний устрій країни. Згідно з конституцією, вищу законодавчу владу мав двопалатний парламент, до складу якого входили сенат і палата депутатів. Сенат обирався не прямим голосуванням, а представниками муніципалітетів — органів місцевого самоврядування. Палата депутатів обиралась загальним таємним голосуванням. Жінки, військові й мешканці колоній були позбавлені виборчих прав. Отже, з 40 млн. лише 12 млн. мали право голосу.
Главою держави був президент, який отримував свої повноваження не від народу, а від парламенту. Разом із Радою міністрів президент представляв виконавчу владу. Але президент не міг самостійно керувати урядом, оскільки був залежний від парламенту.
Франції була притаманна багатопартійна система. Міцними були позиції монархічних і клерикальних угруповань. Але на початку ХХ століття зміцнились позиції радикалів. 1901 р. раніше розрізнені групи радикалів оформились в єдину Республіканську партію радикалів і радикал-соціалістів, що стала найбільш лівою серед буржуазних партій Франції. 1902 р. в результаті перемоги на виборах радикали прийшли до влади. Незважаючи на протидію правих, вони знаходились при владі до 1912 р.