1.5. Перші землероби та скотарі на території України
Перехідною епохою від кам’яного періоду до металевого був енеоліт — мідно-кам’яний вік, коли разом із кам’яними почали виробляти знаряддя праці з міді (IV — початок ІІ тисячоліття до н. е.).
Найвищого розвитку в енеоліті досягло осіле населення Правобережної України і Молдови (межиріччя Дніпра і Дністра).
Культура цих стародавніх землеробів (IV — початок ІІ тисячоліття до н. е.) відома в науці під назвою трипільської (від с. Трипілля на Київщині, де вона вперше була досліджена у 90-х роках ХІХ ст.).
Головним заняттям трипільських племен було землеробство. Ґрунт вони обробляли кам’яними або кістяними мотиками, подекуди використовували мідні знаряддя. Відбувався поступовий перехід від мотичного до орного землеробства (землю орали за допомогою дерев’яного рала). Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Урожай збирали дерев’яними серпами з крем’яними лезами (вкладками) або крем’яними серпами. Зерно розмелювали за допомогою ручних кам’яних зернотерок.
Важливу роль у господарстві трипільців відігравали рибальство, скотарство. Розводили свійських тварин: рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней. Трипільці знали прядіння і ткацтво, виліплювали руками й обпалювали у печах (горнах) глиняний посуд.
Жили трипільці в селищах — поселеннях матріархальних родових общин. Найчастіше такі населені пункти розташовувалися на берегових схилах річок, там, де був м’який ґрунт (чорнозем), що давав можливість успішно займатися землеробством. Житла були наземні, дещо заглиблені, будувалися з дерева та глини, підлога була глиняною.