Соціальний устрій України другої половини ХІV–ХV ст.
Селянські рухи та виступи міського населення
Селянські маси чинили опір наступові феодалів на їхню землю й права. Форми їхнього протесту й боротьби проти посилення кріпосницького й національно-релігійного гніту українських, польських, литовських, угорських і молдавських панів були різноманітними. Селяни писали великому князеві чи королю скарги на утиски феодалів, часто відмовлялися виконувати панщину й інші повинності на користь феодалів, не допускали їх і їхніх слуг на свої землі, нападали на маєтки, убивали їхніх власників і управителів, знищували панські посіви, маєткові будівлі, захоплювали майно феодалів. Поширеною формою селянського протесту стали масові втечі у південні степи, на Подніпров’я, де феодальний гніт був слабшим. Водночас відбувалися й масові антифеодальні збройні повстання. Одним із найбільших було повстання 1490–1492 рр. під проводом селянина Мухи. У ньому взяли участь українські і молдовські селяни Східної Галичини, Буковини, Покуття і Молдови. Польський король закликав до походу проти пов-станців шляхту й найняв прусські війська. Улітку 1490 р. біля Рогатина основні сили повстанців були розбиті королівськими військами, а залишки їх на чолі з Мухою відступили на Покуття (райони Коломиї і Снятина), а потім у ліси Північної Буковини. Але в 1492 р. група українських шляхтичів уночі напала на загін повстанців, знищила його, а Муху захопила й видала польським військам. Його перевезли у Краківську в’язницю, де він незабаром і помер від катувань.
Активну участь разом з угорськими, словацькими і валаськими селянами взяли в антифеодальній війні, яка спалахнула в Угорщині у 1514 р. під проводом Дердя (Георга) Дожі, українські селяни Закарпаття. Розправившись із навколишніми феодалами, повстанці, очолювані Дожею, пішли громити феодалів в інших місцях. Два загони послав Дожа й у Закарпаття. Дожа проголосив республіку і загальну рівність та верховенство народу. Але, розпорошені на окремі частини, повстанці були розгромлені об’єднаними силами угорських феодалів, які вчинили над ними жорстоку розправу.
Усі антифеодальні селянські повстання мали стихійний і локальний характер. Однак боротьба селян певною мірою стримувала збільшення кріпосницького гноблення, у ній селяни набували досвіду боротьби.
Розгорталася боротьба й у містах. Міщани виступали проти утисків феодалів, проти феодальної залежності. Так, у 1536 р. черкаські міщани вигнали з міста старосту, який грабував населення. На допомогу черкасцям прийшли канівці. У 1541 р. виступи міщан відбулися у Брацлаві і Вінниці.
Боротьба народних мас — селян і міських низів — мала яскраво виражений класовий характер. Вона спрямовувалася насамперед проти феодалів, проти соціального гноблення. Разом із тим це була національно-визвольна боротьба, оскільки народні маси виступали й проти чужоземного гніту, за визволення України від іноземного поневолення.