Тема 4: Давні слов’яни та їхні сусіди
4.1. Слов’яни напередодні Великого переселення народів
Візантійські автори відзначали, що життєвий устрій слов’янських, зокрема антських, племен був демократичним. Візантійський історик Прокопій Кесарійський (VI ст.) писав, що «живуть вони в убогих хатинах... Усі ці люди високі на зріст і надзвичайно сильні... Більша частина земель за Істром (Дунаєм) належить їм».
М. С. Грушевський у своїх працях висував гіпотезу, що найдавнішими предками українського народу були антські племена IVVI ст. Із думкою Грушевського згодні й інші історики: І. П. Крип’якевич, Н. Д. Полонська-Василенко та ін.
Але навряд чи можна конкретно вважати давніми предками будьякого народу, в тому числі й українського, лише одне об’єднання племен — антів чи якесь інше. Очевидно, більш правомірно вважати, що, як і інші, український етнос формувався протягом багатьох століть шляхом об’єднання місцевого, слов’янського населення і прийшлих племен.
Господарство слов’ян. Розпад первісного суспільства
Головним заняттям давніх слов’ян було землеробство. Вирощували слов’яни пшеницю, ячмінь, жито, просо, коноплі, гречку, горох, вику. Займалися вони й скотарством, мисливством, рибальством.
Розвивалися також ремесла, особливо виплавлення заліза із болотної руди, виробництво різноманітних металевих знарядь і речей, виготовлення ліпного глиняного посуду, ювелірне виробництво. Виникла постійна внутрішня, а також зовнішня торгівля, зокрема з римськими провінціями. Слов’яни вивозили хліб, худобу, лісові вироби, рабів. Завозили олію, вина, посуд та ін.
У IV–VI ст. у слов’ян патріархально-родова община перетворилася на нову територіальну сусідську общину, яка ґрунтувалася не на кровній спорідненості, а на спільному володінні землею, на господарському і сусідському інтересах. У територіальну общину входили не тільки кровні родичі, а всі, хто жив на території певного селища. При такому формуванні землі — поля, ліси, луки, випаси — були власністю всієї общини. Поступово збільшувалася майнова, соціальна нерівність, з’являлися багаті й бідні. Обмін, торгівля, часті війни зумовлювали збагачення окремих знатних родин, які забирали більшу частину здобичі з війни, а невільників перетворювали на рабів. Але рабство у слов’ян мало патріархальний характер.
Із розпадом первіснообщинного ладу і появою класів у слов’ян сформувався феодальний лад.
Оскільки в середині І тис. н. е. у східних слов’ян відбувся розпад первіснообщинного ладу, з’явилися класи, у яких з’являються елементи державності.