Склад. Наголос. Основні правила переносу

Слова поділяються на склади.

Склад може утворюватися з одного або кількох звуків, серед яких обов’язково є голосний. Голосний звук становить основу складу. Скільки голосних у слові, стільки й складів. Залежно від того, на який звук склад закінчується, склади бувають закриті і відкриті.

Відкритим називається такий склад, який закінчується на голосний звук: ко-си-ти.

Закритим називається склад, який закінчується на приголосний звук: свіч-ка, без-під-став-ний.

Правила поділу слів на склади

1. Приголосний між двома голосними належить до наступного складу: про-по-зи-ці-я, за-ку-ток.

2. Два дзвінкі або глухі приголосні належать до наступного складу: рі-зьба, ми-ска, дру-жба.

3. Якщо між голосними є кілька приголосних, то [й], [в], [р], [л], які стоять після голосного, належать до попередньго складу, а звуки, що знаходяться після них — до наступного складу: май-же, лій-ка, мов-ник, скар-га, пил-ка. Якщо другий приголосний [й], [р], [л], то разом з попереднім приголосним вони належать до наступного складу: бу-льйон, ві-дро, ро-блю.

4. Якщо між голосними є кілька приголосних, то після наголосу один з них належить до попередньго складу, а решта — до наступного: друж-ній, віч-ний, дов-гий.

5. Якщо після ненаголошеного складу стоїть кілька приголосних, то всі вони, крім [й], [в], [р], [л], належать до наступного складу: се-стра, дя-дьків, пі-ді-бра-ти.

У сучасній українській мові при переносі слів дотримуються таких правил:

1. З рядка в рядок слова переносяться тільки цілими складами: бать-ко, за-хис-ник.

2. Подвоєні приголосні розриваються: цін-ний, імен-ник, корін-ний.

3. У словах типу життя, колосся, знання допускається двоякий перенос: знан-ня, зна-ння.

Не можна при переносі:

1) залишати і переносити одну букву: озе-ро (а не о-зеро), на-дія (а не наді-я). Не можна переносити такі слова, як: аїр, озер, осінь, упав, юність, ясень;

2) розривати сполучення йо, ьо: кур-йоз, сльо-за;

3) розривати буквосполучення дз, дж, якщо вони позначають один звук: за-дзвонити, хо-джу (а не зад-звонити, ход-жу); але під-жарити, від-знака;

4) відокремлювати м’який знак і апостроф від попередньої букви: паль-ці, бур’-ян (а не па-льці, бур-’ян);

5) у складних словах відривати початкову букву другої основи: паро-плав, праце-здатний (а не пароп-лав, працез-датний);

6) відривати ініціали або інші скорочення від прізвища: І. Я. Франко, проф. Шевчук. Якщо ім’я по батькові чи інше слово, яке передавалось скорочено, написано повністю, то можливий перенос: Іван — Якович Франко, Іван Якович — Франко, професор — В. С. Іваненко;

7) розривати абревіатури і скорочення від слів, яких вони стосуються: ООН, ДАІ, ТУ-154, 20 кг, 3 км, 1994 р.;

8) розривати умовні скорочення, що пишуться через дефіс або складаються з кількох слів: вид-во, л-ра та ін.

В інших випадках можна довільно переносити слова за складами.

Наголос — це виділення одного складу в слові за допомогою посилення голосу. Склад, який має найбільшу силу звучання, називається наголошеним. Усі інші склади в слові ненаголошені.

Більшість слів в українській мові має один наголос. Деякі слова можуть мати подвійний наголос: апОстрОф, пЕрвІсний, тАкОж. Складні слова можуть мати декілька наголосів: один основний, решта — побічні: фотокореспондЕнт, веломотоспОрт.