Середньовічна культура Західної Європи
Загибель Західної Римської імперії (V – VІІ ст.) призвела до культурного занепаду. Але це було тимчасовим явищем. Поступово формується європейська культура — нова, яка відрізнялася від культури античної доби. Виникла вона шляхом злиття багатьох культур, створених греками, римлянами, кельтами, германцями та іншими народами. Об’єднанню культур сприяло християнство, яке само стало своєрідною культурою.
Відродженню культури сприяв імператор франків Карл Великий. Спеціальним указом він звелів відкрити при монастирях школи для дітей і кліриків, наказав розробити єдиний текст Біблії, а також спеціальний красивий шрифт для переписування. Церковні рукописні книги оформлялися у вигляді розкішних фоліантів, в обкладинках, оздоблених золотом, слоновою кісткою та коштовним камінням. Сторінки цих книг були прикрашені чудовими мініатюрами. Дбав Карл Великий також і про розвиток архітектури, особливо церковної. Його майстри побудували понад три сотні палаців, соборів і монастирів.
Світогляд середньовічної людини був релігійним: світ сприймався через релігійні образи й поняття. Так, у середньовіччі набула поширення схоластика. Схоласти сперечалися навколо питання, як треба пізнавати світ — вірою чи розумом? Погляди були різними.
П’єр Абеляр (1079–1142) вважав, що основою пізнання має бути лише розум. Якщо до віри не докладати розуму, то в працях богословів залишатимуться численні нісенітниці і суперечності. Свій життєвий шлях Абеляр описав у автобіографії «Історія моїх бідувань».
Бернар Клермонський (1090–1153) був непримиримим ворогом Абеляра. Сенс людського життя вбачав у пізнанні Бога.
Фома Аквінський (1225–1274) вважав, що якщо висновки розуму суперечать вірі, то це свідчить лише про нелогічний хід міркування.
У середні віки існували і церковні, і світські школи. У школах викладали так звані сім вільних наук: граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, астрономію та музику. У школах дорослі навчалися разом із дітьми. Читати вчилися за церковними книгами. Наприкінці ХІІ — на початку ХІІІ ст. почали з’являтися університети (перший у місті Болонья, Італія). Викладачі створювали об’єднання за предметами — факультети, очолювані деканами. Главу університету — ректора — обирали викладачі і студенти.
Господарське життя потребувало не тільки знання Біблії, а й прикладних знань. У ХІІІ ст. з’явилися перші дослідні знання з математики, механіки, астрології, хімії. Великий крок уперед зробила медицина; за часів хрестових походів розширилися знання з географії. У ХІІІ ст. венеціанський купець Марко Поло відвідав Китай та Центральну Азію.
Героїчний епос — загальна назва фольклорних творів різних жанрів (пісні, легенди, перекази), які оспівували стародавніх королів і героїв, їхню боротьбу за перемогу християнства. У ньому міцно переплелися історична правда і фантастика. Прикладом героїчного епосу є «Оповідь про Беовульфа», «Пісня про Роланда», «Пісня про Сіда», «Пісня про Нібелугінів».
Середньовічне лицарство зробило свій внесок в історію європейської культури. У ХІІ ст. виникли лицарські романи: легенди про короля Артура та лицарів Круглого столу; роман «Трістан та Ізольда». Лицарі-поети у Франції (трубадури і трувери) оспівували жіночу красу та своє шанобливе ставлення до жінок.
У середньовіччі міста стають культурними центрами. Міська література — віршовані новели, байки — висміювала жадібність, неосвіченість духовенства, інші недоліки суспільства (прикладом є «Роман про Лиса»). Зароджується міське театральне мистецтво. Вистави розігрували жонглери — мандрівні артисти. Бідні студенти (ваганти) склали життєрадісний гімн «Гаудеамус» («Радіймо!»), який і нині виконують усі студенти світу. Найвідоміший вагант — Франсуа Війон.
У середньовічній Європі архітектура та мистецтво зазнали значного церковного впливу. До ХІ ст. панував романський стиль. Він склався на основі римських базилік — масивних приземкуватих церков, у яких ховали знатних небіжчиків. Тому цей стиль назвали романським, тобто римським. Будівля церкви мала форму хреста, товсті стіни, щілини замість вікон, напівкруглу арку, масивні колони. Стіни романської церкви розписували маляри. У середині ХІІ–ХVІ ст. набуває поширення готичний стиль. Готичні собори здаються легкими і прозорими завдяки величезним вікнам. Собори мали круті покрівлі, стрілчасті арки, високі башти з тонким шпилем, були оздоблені різьбленням по каменю і скульптурними прикрасами.
Період культурного розвитку країн Західної і Центральної Європи, перехідний від середньовічної культури до культури Нового часу, назвали Відродженням. На середньовіччя припадають два етапи періоду Відродження: Проторенесанс (ХІІІ — початок ХІV ст.); Раннє Відродження (ХІV–ХV ст.). Особливості мистецтва епохи Відродження: глибокий гуманізм, відродження культурної спадщини античності, інтерес до природи.