Середньовічне європейське суспільство

Феодалізм― суспільно-економічний лад, який змінив рабовласництво й перебудував капіталізм. Основою його була власність феодала на засоби виробництва, насамперед на землю, і повна власність на основних виробників (кріпаків), а також право феодала здійснювати державну владу на своїй території.

Слово «феодалізм» походить від латинського слова «феод» ― спадкове земельне володіння, за яке треба було служити у війську. Феодал ― власник феоду. Феодальне помістя ― велике господарство, де працювали залежні селяни.

В уявленні середньовічної людини, розумно організоване суспільство має складатися з трьох частин: «тих, що моляться», «тих, що воюють» і «тих, що працюють», іншими словами ― з духовенства, лицарства та селянства. Найпочесніше місце посідало духовенство, основним обов’язком якого було здійснювати богослужіння та церковні таїнства (хрещення дітей, вінчання, причащання). Духовенство поділялося на «біле» (священики) і «чорне» (ченці). Менш почесним, але панівним станом були світські феодали, які за знатністю й багатством поділялися на розряди.

До найвищого розряду належав король, у власності якого була вся земля в державі. Герцоги, графи, барони, лицарі воювали, брали участь у турнірах та загарбницьких походах. Годувальниками суспільства в середні віки були селяни. Вони виробляли продукти харчування (для феодала і для себе), займалися домашніми промислами. Були залежними від феодала. Частина селян була прикріплена до землі (існувало кріпацтво).

Поява середньовічних міст ускладнила побудову суспільства, у якому з’явилися нові професійні та соціальні групи населення: ремісники, купці тощо. Поступово утворився міський стан, який відігравав дедалі більшу роль у суспільному житті. У XIV–XV ст. на зміну лицарському прийшов дворянський стан. До дворянської верхівки належали вихідці з прадавніх аристократичних родів.

У середні віки існували свої правила та традиції, яких дотримувалася кожна сім’я. Ці традиції визначали і ставлення до жінки. Одружувалися дуже рано — у 12–14 років. За шлюбом слідкувала церква. Вона засуджувала подружню невірність, вимагала, щоб шлюби були добровільними й міцними.