Релігія та церква в середньовічній Європі в ХІ–ХV ст.
Наприкінці ХІ ст. папи вже користувалися таким впливом у суспільстві, що підняли цілу Європу на війну проти іновірців — мусульман. Ця війна отримала назву хрестових походів, адже відбувалася під гаслом боротьби за визволення Гробу Господнього і Святої Землі від «невірних». Основними причинами хрестових походів були: прагнення католицької церкви поширити свій вплив на Схід, звільнити Святу Землю від турків-сельджуків, збільшити прибутки церкви; королі й вища знать сподівалися знайти нові володіння та підданих; дрібні лицарі сподівалися здобути багатства і землеволодіння; селяни прагнули отримати свободу і землю; купецтво сподівалося на збагачення через встановлення нових торговельних зв’язків зі Сходом. Приводом хрестових походів став виступ папи Римського Урбана ІІ у Клермоні із закликом до визволення Святої Землі з-під влади невірних. Усього з 1096 р. до 1291 р. історики нараховують вісім великих хрестових походів, які забрали життя сотень тисяч людей та принесли колосальні збитки й руйнації, змінили міжнародну обстановку в Середземноморському басейні. Вони підвели до загибелі Візантію та посилили вплив Венеції і Франції.
У період середньовіччя виникли чернечі ордени бенедиктинців, бернардинців, францисканців, домініканців, у період хрестових походів — духовно-лицарські ордени: госпітальєрів, тамплієрів і тевтонців. Кожен орден мав свій устав — правила, за якими мали жити монахи. Керувати орденом мав великий магістр чи генерал, якого вибирало духовенство і затверджував папа. Діяльність орденів була різноманітною. Монахи ордену бенедиктинців заклали виноградники в Бургундії. Члени ордену францисканців боролися проти єретиків. Домініканці насаджували католицизм, працювали в університетах. Орден госпітальєрів заснував притулок для бідних і хворих. Тевтонський орден створив власну державу, яку назвали Пруссією.
Ченці привчили європейців до споживання персиків, яблук, слив та інших фруктів; познайомили з новими городніми культурами і лікарськими рослинами, винайшли пасічництво, шампанське вино, започаткували європейське шовківництво.
У ХІІ–ХІІІ ст. папство стає дуже могутнім і незалежним від світської влади. Саме папи були ініціаторами хрестових походів. Папа Інокентій ІІІ у ХІІІ ст. відлучив від церкви трьох королів: німецького, французького та англійського. Папи сприяли вигнанню арабів з Іспанії, підтримали наступ німецьких лицарів на слов’ян і прибалтів. Зусиллями пап розпалася на окремі князівства німецька держава — Священна Римська імперія. Папи і церква збагачувалися за рахунок особливого податку — десятини, який стягували з усього населення, а також із продажу грамот про прощення гріхів — індульгенцій — та церковних посад.
Церква в середні віки стала дуже багатою. Папа, кардинали, єпископи, абати та інші князі церкви купалися в розкоші, мирян же закликали жити в бідності. Ця невідповідність викликала в багатьох протест. Люди пропонували своє довільне тлумачення біблійних сюжетів, вимагали, щоб духовенство відмовилося від десятин, земельних володінь і багатств. Церква такі тлумачення вважала єретичними, тому засуджувала їх на церковних соборах. Прихильників таких ідей — єретиків — публічно спалювали на вогнищах, відлучали від церкви. У ХІІІ ст. був заснований особливий церковний суд, який розглядав справи єресі, — інквізиція. Проте полум’я єретичних рухів погасити церкві не вдалося.
У ХІV–ХV ст. королівська влада в європейських державах ставала необмеженою і перебирала від пап контроль над місцевою церквою. Французький король Філіп ІV Красивий навіть переніс папський маєток із Рима до французького міста Авіньйон і перетворив папу на свого васала. «Авіньйонський полон» тривав 70 років (1309–1378). На схилі середньовіччя папство занепадало.