Росія наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.

У другій половині XVII ст.  в Росії  формувався абсолютизм, ринкові відносини, з’явилися перші мануфактури, на яких використовувалася праця кріпаків. У Московії склалися дипломатичні стосунки з європейськими країнами. Але панування феодально-кріпосницьких відносин, брак виходів до морів, недостатній розвиток виробництва, відсутність регулярної армії спричинили відставання Росії від Європи.

Завдання реформування та оновлення Росії лягло на плечі молодого царя Петра І (1672–1725).

Після смерті царя Олексія Михайло­вича (1676 р.) престол посів його старший син Федір, який невдовзі помер. За рішенням Освяченого собору царський трон зайняли два малолітні брати — Петро та Іоанн. Регентом була призначена їхня сестра Софія. Коли в 1689 р. Петро одружився і міг правити самостійно, Софія підняла на бунт стрільців. Петро та його прибічники в цій ситуації скористалися «потішни­ми полками». Після поразки стрілецького повстання Софію за наказом Петра було заслано в монастир.

Добре вимуштрувані «потішні полки» стали ядром майбутньої ре­гулярної армії. З 1693 р. Петро починає будувати кораблі. У 1696 р. під час війни з Туреччиною було взяте місто Азов. У 1697 р. Петро І сам поїхав до Голландії, де вивчав теорію кораблебудування, відвідував фабрики, арсенали.

У 1700 р. Петро починає війну зі Швецією за вихід до Балтійського моря. Перша битва під Нарвою принесла Росії поразку. Петро І вирішив будувати в гирлі Неви Петропавлівську фортецю (1703 р.), яка стала початком міста Санкт-Петербурга. Сподівання шведського короля Карла XII одержати перемогу у війні за сприяння українського гетьмана Івана Мазепи скінчилися розгромом шведської армії та гетьманських військових частин під Полтавою у 1709 р. Після цього шведський флот зазнав поразки у битві біля Гангута. Швеція програла війну і була змушена в 1721 р. підписати з Росією Ніштадтський мир, за яким Росія отримала вихід до Балтійського моря. Перемога Росії у війні перетворила країну на  велику європейську державу. У 1721 р. Петро І прийняв титул імператора. Росія стала імперією.

Важливим етапом в історії Росії бу­ли Петровські реформи 1689–1725 рр. Насамперед була ре­організована система державного уп­равління. Боярська дума остаточно втратила значення й поступово взагалі переста­ла існувати. У той же час Петро І активно створював нові органи управління. Країна була поділена на губернії на чолі з губернаторами, які мали ци­вільну та військову владу. Також Петро І підпи­сав наказ про заснування ново­го верховного законодавчого, виконавчого та розпорядчого органу влади — Сенату. Сенатори призначалися імператором. Замість наказів були створені колегії (виконавчі органи на кшталт сучасних міністерств). Справами міст опікувалися місцеві органи управління — магістрати. У 1722 р. був уведений «Табель про ранги», який визначив 14 класів військових, статських та придворних чиновників за старшинством.

Військова реформа вводила рекрутські набори, єдину військову форму, сучасне озброєння, обов’язкову військову присягу.

Церковна реформа 1721 р. на чолі церкви поставила Найсвятіший урядовий синод, а її главою став обер-прокурор, який призначався царем із цивільних чиновників. Таким чином церква перетворилася на скла­дову державного апарату аб­солютистського режиму.

Також імператор своїм законом 1722 р. скасував попередній порядок успадкування престолу через прямого нащадка за чоловічою лінією, замінивши його особистим призначенням чинного монарха. Отже, стати наступником престолу могла будь-яка людина, гідна, на думку імператора, очолити державу.

Помер Пет­ро І 28 січня 1725 р., встигнувши на­писати перед смертю лише два слова: «Перекажіть усе...» і не залишивши по собі синів. Тому після смерті імператора з усією гостро­тою постало питання про наступника престолу. Більшість у сенаті виступала за онука Петра І від загиблого сина Олексія  — Петра Олексійовича. Але гвардійські полки, які формувалися із дво­рян, підтримали  й поставили на престол дружину Петра І Катерину І (1725–1727). Відбувся перший в історії Російської імперії двірцевий переворот. Загалом період 1725–1762 рр. у Росії названий «епо­хою двірцевих переворотів» — боротьби різних угруповань дворянства за владу.

Після смерті Катерини І в 1727 р. відбувся другий переворот. У результаті російський імператорський престол таки посів онук Петра І, який став імператором Петром II. Однак на початку 1730 р., напередодні свого ве­сілля, він захворів на віспу й помер.

У результаті третього перевороту самодержавною правителькою Росії стала дочка брата Петра І Іоанна — Анна Іоаннівна (1730–1740). За час її правлін­ня головні посади були зайняті німецькими дворянами.

У 1741 р. відбувся четвертий пере­ворот. Після смерті Анни Іоаннівни престол посіла молод­ша дочка Петра І і Катерини — Єлиза­вета Петрівна (1741–1761). У цей час Росія брала участь у декількох війнах. У Семилітній війні 1756–1763 рр. російська армія досягла деяких успіхів і збільшила авторитет держави.

Після  смерті Єлизавети Петрівни в 1761 р. влада у державі перейшла до її сина Петра ІІІ. Однак далеко не блискуча зовнішня політика нового імператора викликала негативне ставлення до нього дворянства та офіцерського корпусу. Так, Петро ІІІ уклав невигідний для Росії мир із Пруссією та повернув їй захоплені руськими військами землі у той момент, коли імперська армія вже взяла штурмом Берлін. Також противники імператора серед дворянства звинувачували його у невігластві, байдужості до долі Росії, цілковитій неспроможності до правління. Саме тому російська аристократія та офіцерство підтримали заколот проти царя, який у 1762 р. організувала його дружина Катерина І. Петро ІІІ змушений був відректися від престолу, був узятий під варту.  У тогочасній історії Російської імперії це був п’ятий, «завершальний» двірцевий переворот.