Річ Посполита

До початку XVI ст. Польща була великою за розмірами державою. До її складу входили польські, литовські та українські землі, Пруссія, Ліфляндія. Польща була сільськогосподарською країною. З країнами Західної Європи її поєднували міцні торговельні зв’язки. Уряд дозволив шляхті безмитний вивіз сільськогосподарських товарів за кордон. З Польщі експортували пшеницю, ячмінь, овес, льон, хміль, шкіру, сало, худобу. За умов зростання попиту на сільськогосподарську продукцію дворяни-землевласники, привласнюючи общинні землі й селянські наділи, створювали великі товарні господарства — фільварки. Ці господарства були засновані на панщинній праці. Тому основною формою повинності селян виступала праця в господарстві феодала. Приймалися закони, які зміцнювали кріпосництво. Уже наприкінці XVI ст. був різко обмежений перехід селян на інше місце проживання. У середині XVII ст. перехід селян повністю заборонявся.

Шляхта, яка займалася торгівлею, мала право безмитного ввезення в країну закордонних промислових виробів, право монополії на виробництво спирту.

За своїм політичним устроєм Польща була дворянсько-шляхетською республікою. Влада короля обмежувалася сеймом, який складався із сенату та палати послів. На сеймі обирали короля, який не мав постійної армії, його фінанси та землеволодіння були обмежені.

З початку XVI ст. у Польщі серед дворянства почали поширюватися реформаційні вчення. Однак польські селяни перебували під впливом католицької церкви. Українське й білоруське селянство Польщі дотримувалося православної віри. Реформація охопила дворянcтво і частково городян. Католицькій церкві за підтримки польського короля  та ордену єзуїтів вдалося швидко витіснити Реформацію. У країні перемогла контрреформація. Більшість дворян, які підтримували протестантів, повернулася до католицтва.

У 1569 р. на сеймі в Любліні відбулося об’єднання Польщі та Литви  в єдину державу з республіканською формою правління — Річ Посполиту. При цьому кожна з держав мала свою окрему систему управління, суд, бюджет і військо. Річ Посполита утворилася як багатонаціональна держава. Окрім поляків, половину її населення становили українці й білоруси. У ставленні до ук­раїнських та білоруських земель польсько-литовські феодали прово­дили політику колонізації. Вона була спрямована на захоплення земель маг­натами і шляхтою, на закріпачення ук­раїнсько-білоруського населення, на­сильне насадження католициз­му, польської мови та культури. Панування католицизму на цих землях було закріплене в 1596 р. Брестською унією й утворенням  уні­атської церкви.

Зовнішня політика була представлена у двох напрямках. Перший напрямок —  це безрезультатні війни з Російською державою у першій половині XVІ ст. Польсько-литовські магнати намагалися зберігати своє панування на українських і білоруських землях. Для цього вони неодноразово втручалися у внутрішні справи Московії (чисельні «лжедмитрії», польсько-шведська інтервенція). Другим напрямком стали відносини з Туреччиною. Польсько-турецькі війни, які йшли зі змінним успіхом протягом XVІІ ст., привели до втрати Польщею частини українських земель.

Внутрішня слабкість Речі Посполитої призвела до серйозних втрат у зовнішній політиці. Занепад, який розпочався у XVII ст., був результатом безперервних війн, що негативно вплинули на розвиток фільварково-панщинної системи.