Реформація і контрреформація

Реформація

Наприкінці ХV — на початку ХVІ ст. Священна Римська імперія німецької нації (так тоді називалася Німеччина) залишалася феодальною роздробленою країною. Влада імператора не була спадковою, його обирали князі. У цей період у країні швидко розвиваються металообробка, книгодрукування, зростає товарність сільського господарства. Бюргерство було зацікавлене у створенні єдиної держави, послабленні феодального гніту, проведенні церковної реформи.

У ХV–ХVІ ст. католицька церква перетворилася на найбільшого землевласника в Німеччині, володіла десятками міст і сіл. Із семи князів, які обирали імператора, троє були архієпископами. Політика вибивання грошей викликала в Німеччині зростання незадоволення. Поштовхом до відкритої боротьби стало пожвавлення продажу церквою індульгенцій — документів про відпущення гріхів.

Професор Віттенбергського університету Мартін Лютер 31 жовтня 1517 р. на дверях церкви вивісив список із 95 пунктів (так званих «тез»), у якому він засуджував продаж індульгенцій, розбещеність та лінощі монахів. Лютер вважав, що посередництво церкви між богом і людиною не потрібне, єдиним засобом спілкування з Богом є віра. Згодом з’явився переклад Біблії з латини на німецьку мову. Прибічники Папи Римського та імператор Карл V вимагали від Лютера зректися своїх викривальних висловлювань на адресу церкви, на що він відповів: «На цьому стою й не можу інакше!». Рух послідовників Лютера проти церкви увійшов в історію під назвою Реформації.

Ідеї Лютера були сприйняті народом не тільки як вимога реформи церкви, але і як заклик до боротьби проти феодального гніту взагалі. Вони спровокували масові виступи, які переросли в Селянську війну 1525 р. під проводом Томаса Мюнцера, яка, однак, закінчилася поразкою.

Розгром селянського повстання сприяв поширенню лютеранського вчення. На бік Реформації перейшли деякі німецькі князі, яким імпонував заклик Лютера про ліквідацію монастирів і конфіскацію їхніх земельних володінь. За рахунок цього князі та інші володарі могли збільшити свою земельну власність.

У німецькому рейхстазі (загальноімперському дорадчому органі) більшість депутатів були католиками. Вони вимагали зупинити конфіскацію земель церкви. Князі — прихильники Лютера — висловили незгоду з цим, після чого їх почали називати «протестантами».

Найближчі прихильники Лютера розробили детальний виклад основ реформованого християнства, запропонувавши форму обрядів лютеранського (протестантського) культу. Ця обрядовість була створена відповідно до буржуазних вимог «дешевої церкви». Скасовувалися зовнішня пишність католицької церкви, вшанування ікон. Урочисте богослужіння замінювалося проповіддю священика (пастора).

У 1555 р. був укладений Аугсбурзький мир, згідно з яким оголошено суверенітет князів. Кожен князь самостійно визначав релігію своїх підлеглих. Було проголошено принцип «Чия країна, того й віра».