Школяр України



Правобережна та Лівобережна Україна в 60-і — 80-і роки XVII століття

П. Дорошенко, який тоді вже остаточно порвав із Польщею, рушив зі своїми полками на Лівобережжя на з’єднання з І. Брюховецьким. Як тільки війська зустрілися, лівобережні козаки, давно незадоволені І. Брюховецьким, убили його. П. Дорошенко був проголошений геть­ма­ном обох боків Дніпра. Здавалось, Україна знову стане єдиною. Та П. Дорошенко несподівано повернувся в Чигирин, а на Лівобережжя вступило царське військо. Наказний гетьман Лівобережжя Дем’ян Мно­гогрішний, поставлений П. Дорошенком, змушений був визнати зверхність Росії.

Незалежна політика П. Дорошенка викликала невдоволення його союзників — кримських татар. Вони вирішили підтримати січового писаря П. Суховія, якого частина запорожців проголосила гетьманом. П. Дорошенко тільки через рік зумів усунути цього конкурента. Але прибічники П. Суховія обрали гетьманом полковника М. Ханенка. Він уклав договір з Польщею, яка визнала його правобережним гетьманом.

П. Дорошенко вже не мав сил боротися за лівий берег Дніпра. У березні 1669 р. у Глухові козацька рада підтвердила гетьманські повноваження Д. Многогрішного (1668–1672) і прийняла нові  Глухівські статті.

Глухівські статті (1669 р.)

Глухівські статті дещо послаблювали тиск Росії: зменшувалася кількість воєвод і обмежува­лася їхня влада, податки збирала козацька старшина. Але старшина зневажала нового гетьмана — вихідця з простих козаків. У березні 1672 р. представники козацької верхівки схопили гетьмана і разом з сім’єю та нечисленними прихильниками відправили в Москву. Після допитів усіх заслали в Сибір. У червні 1672 р. поблизу Конотопа, на російській території, козацька рада обрала гетьманом генерального суддю Івана Самойловича (1672­–1687), прозвано­го «поповичем» (батько його був священиком). Були затверджені чергові Конотопські статті (1672 р.), що обмежували владу гетьмана і вплив рядового козацтва.

Виступ старшини проти Д. Многогрішного був останнім відгуком Руїни на Лівобережжі. Віднині тут міцно закріпилася Росія.

На Правобережжі, навпаки, загострилася боротьба між Туреччиною, Кримом і П. Дорошенком, з одного боку, та Польщею й М. Ханенком, що контролював північну Київщину, — з іншого. У 1672 р. 250-­тисячна турецько­-татарська армада вторглася на Поділля. Польща була змушена запросити миру. За Бучацьким договором Поділля стало турецькою провінцією, а решта Правобережжя — самостійною державою під владою П. Дорошенка і протекторатом Туреччини. М. Ханенко передав свої повноваження І. Самойловичу, його простили і наділили землями на Лівобережжі. П. Дорошенко був оточений у Чигирині, але не здавався. І. Самойлович пішов на лівий бік Дніпра. Та надломився уже і сам П. Дорошенко. Його політика провалилася. Він був відправлений у почесне заслання — воєводою у В’ятку, а останні роки доживав у подарованому йому селі у Підмосков’ї.

Втративши П. Дорошенка, Туреччина не бажала втрачати ще й Пра­вобережжя. Вона проголосила «гетьманом і князем малоросійським та сарматським» Ю. Хмельницького (1677–­1681), який давно був захоплений у полон татарами. Величезна турецько-­татарська армія здійснила у 1677­–1678 рр. два походи на Чигирин, зрештою захопила його, але далі просунутися не змогла через стійкий опір російських і лівобережних полків. Ю. Хмельницький, спираючись на турецькі загони, правив майже безлюдним краєм і запам’ятався лише безмежною жадібністю та нелюдською жорстокістю. У 1681 р. турки, переконавшись у непотрібності Ю. Хмельницького, схопили його й стратили.

Багаторічна війна за Правобережжя виснажила всіх її учасників, а сплюндрований край втратив привабливість. Були укладені мирні договори: Журавненський 1676 р. — між Польщею й Туреччиною, Бахчисарайський 1681 р. — між Росією й Туреччиною, «Вічний мир» 1686 р. — між Росією та Польщею. За цими договорами Київ, Ліво­бе­режжя і Запоріжжя залишалися під владою Росії, південна частина Пра­вобережжя відходила до Туреччини, а північна — до Польщі.

 


Історія України 8 клас

Copyright © 2011-2015 Школяр України.
All Rights Reserved.