Пряме й переносне значення слова
Більшість слів в українській мові може вживатися в прямому і в переносному значеннях. Коли слово означає звичайну назву предмета або якого-небудь значення, то це пряме значення; воно не залежить від контексту. Переносне значення виявляється лише в контексті. Наприклад, слово вік може вживатися у таких значеннях: Вік прожить — не поле перейти. Вік означає вік життя людини. Тому сидіти доведеться, гляди, і цілий, може, вік.
На перенесенні значення слів за певною ознакою формуються художні засоби мови: тропи, метафора, епітет, метонімія, порівняння, синекдоха.
Тропи (з гр. tropos — поворот, зворот) — це перенесення значень слів способом змін у лексичних значеннях (звуження чи розширення): язик до Києва доведе.
Прості художні засоби — епітет і порівняння. Складні — метафора, метонімія, синекдоха, алегорія, іронія, гіпербола, перифраз.
Метафора (з гр. metaphora — перенесення) — це перенесення назви з одного предмета на інший за схожістю ознак, якостей, властивостей. Ця подібність може бути очевидною, іноді — віддаленою або уявною. Тому значення, що виникає на перенесенні ознак, називається метафоричним: Там море дере свою синю одежу об гострі скелі на білі лапті і закидає ними весь берег.
Епітет (з гр. epitheton — додаток, прикладна, прізвисько) — це переносне значення слова, що виконує роль образного означення. Переносне значення не є абсолютно довільним, а обумовлене схожістю або асоціацією: квітуча земля, дощик золотий, чарівниця-зима, біг підскакуючи, козак молоденький, кінь вороненький, ясная зброя, шлях битий, залізна стійкість, людина-гора, мудрющий осел.
Метонімія (з гр. metonimia — перейменування) — це перенесення значення за суміжністю: Незрячі голови наш вік клянуть.
Синекдоха (з гр. synekdoche — спільне переймання, витлумачення) — це перенесення значення слова, яке формується на заміні назви цілою назвою його частини, тобто наявна кількісна заміна понять, найчастіше — це вживання однини в значенні множини: Чекає на ката ганьба й домовина, де б чоботом він не ступив.
Таким чином, внаслідок перенесення назви з одного предмета на інший у словах з’являються нові, вторинні значення.