Пряма мова

Прямою мовою називають чуже мовлення, передане дослівно, з усіма граматичними, інтонаційними та стилістичними особливостями («Про здоров’я людини треба турбуватись в першу чергу», — сказав незнайомець). Пряма мова може складатися з одного слова, одного речення і з кількох речень. Пряма мова супроводжується реченням, що вказує на те, хто є мовцем та адресатом, за яких обставин вона висловлена, яка манера вести розмову в людини, мовлення якої передається. Таке речення називається словами автора. Пряма мова і слова автора поєднуються за змістом та інтонаційно, тобто без допомоги сполучників.

Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, у середині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову. Інтонація слів автора завжди розповідна, а інтонація прямої мови може бути розповідною, питальною, спонукальною, окличною та неокличною.

На письмі пряма мова і слова автора розділяються двокрапкою, тире, а також двокрапкою і тире одночасно. Пряма мова завжди береться в лапки. Кожне речення прямої мови пишеться з великої букви і в кінці його ставиться той пунктуаційний знак, який відповідає меті висловлювання та інтонації речення. Винятком є той випадок, коли пряма мова представлена розповідним реченням, а слова автора стоять після неї. Тоді замість крапки після прямої мови ставиться кома («Тату, гляньте — лев», — шепочу я батькові).

Уживання розділових знаків залежить від позиції прямої мови щодо слів автора. Коли слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка (Климко поворухнувся під важкою вкривачкою і сказав: «Треба йти» (Гр. Тютюнник)). Коли ж слова автора стоять після прямої мови, то між ними ставиться тире («Так, бачу, ти усім тут надоїв!» — Кіт Вовкові сказав (Л. Глібов)).

Якщо слова автора стоять у середині прямої мови, то можливі такі варіанти розділових знаків: 1) Слова автора розділяють пряму мову, що є окремим реченням, і при цьому з обох боків виділяються комою і тире («За що ж, — хто-небудь попитає, — Зозуля Півня вихваляє?» (Л. Глібов)). 2) Слова автора стоять між окремими реченнями, з яких складається пряма мова; у цьому випадку після першої частини прямої мови ставиться кома (знак питання або знак оклику) і тире, а після слів автора — крапка (двокрапка) і тире («Помилуйте! — йому Ягнятко каже. — На світі я ще й году не прожив» (Л. Глібов)). Двокрапка після слів автора, які стоять всередині прямої мови, ставиться тоді, коли вони вказують, що пряма мова буде продовжуватись («Чи бачили таке! — сказав батько і, помовчавши, додав: — Готовий хлібороб, одним словом» (А. Головко)).

Пряма мова може стояти в середині слів автора; тоді перед прямою мовою ставиться двокрапка, а після неї перед наступним текстом— кома, тире або кома й тире (На моє питання: «Коли прийде потяг?» — ніхто не міг відповісти).