Просвітництво та абсолютизм. Культура
Критика абсолютизму в XVIII ст. почалася з критики його ідеології. Це завдання виконала культура Просвітництва. Її представники намагалися «просвітити» народ і залучити його до боротьби за новий, буржуазний устрій суспільства. Найактивнішим виявилося французьке Просвітництво. У його розвитку виділяють три етапи.
Перший етап пов’язується із діяльністю Шарля Луї Монтеск’є (1685–1755), який розробив теорію конституційної монархії та розподілу влади, проголосив основні принципи демократії. Не менш відомий французький мислитель того часу Вольтер (1694–1778), піддаючи критиці феодальні порядки, висунув ідею «просвітницького абсолютизму» (реформування суспільства «зверху» — через освіту монарха), але згодом дійшов висновку про необхідність буржуазної революції.
Початок другого етапу Просвітництва пов’язаний із виданням у 1751–1780 рр. «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел». Головним ініціатором цього видання став Дені Дідро (1713–1784), який залучив до створення енциклопедії видатних просвітителів. Дідро та інші енциклопедисти вважали, що «гарні закони» та «розумне» правління повинні створити правильний суспільний устрій. Основою суспільства вважалася приватна власність.
Третій етап просвітництва пов’язаний з іменем Жана-Жака Руссо (1712–1778), який пропонував досягти рівності у володінні приватною власністю. Руссо закликав знищити становий устрій та абсолютизм.
Пошуки просвітниками шляхів кращої організації суспільства, їхні погляди на соціальні проблеми відіграли прогресивну роль у розвитку держави.
Наукові знання в ХVІ–ХVІІІ ст. розвивалися досить повільно. Наука мала метафізичний характер. Вважалося, що світ, створений Богом, досконалий та незмінний. З початком промислової революції в ХVІІІ ст. та розвитком техніки інтерес до науки значно зріс. Видатними науковцями цього часу були П’єр Симон Лаплас (доводив походження Сонячної системи з туманності), Ісаак Ньютон (сформулював закони класичної механіки), Готфрид Вільгельм Лейбніц (увів диференціальне та інтегральне числення), Леонард Ейлер (розробив математичний аналіз і теорію чисел), Михайло Ломоносов (сформулював закон збереження маси речовини при хімічних реакціях), Адам Сміт (заснував політекономію — науку, що вивчає відносини між людьми в процесі виробництва).
У літературі ХVІІІ ст. панівним напрямком стає класицизм, який відзначався орієнтацією на античну культуру як ідеальний зразок, за яким має творити митець. Обов’язковою стала наявність просвітницького змісту у творі, тобто кожен витвір літератури мав виховувати розумну, сильну, добру, свідому особистість, готову до служіння своїй державі.
Велику роль у розвитку літератури та мистецтва на той час починає відігравати рух молодих німецьких письменників «Буря і натиск», який започаткував перехід до нового стилю — романтизму. До цього руху на початку своєї творчості німецькі поети Ф. Шіллер і І.В. Гете. Учасники руху оспівуючи пристрасного, сильного, відважного героя, який бореться проти феодалізму та несправедливості. Фактично вони поклали початок німецькій національній літературі.
У тогочасному російському та французькому мистецтві переважала класична тематика: біблійні та міфологічні сюжети, портрет, пейзаж. Творчість Жака Луї Давида передає передчуття революційних подій у Франції. Серед картин Олексія Венеціанова багато присвячено побуту і праці селян.
В архітектурі панівним залишається стиль бароко, але з другої половини ХVІІІ ст. затверджується класицизм.
У цей же час розпочинається нова епоха в музиці. Музичне мистецтво поступово звільняється від панування церкви. Виникає опера, сольний спів, ораторія. Це розквіт творчості Георга Фрідріха Генделя, Йоганна Себастьяна Баха, Вольфганга Амадея Моцарта.