Правління князя Володимира Мономаха
Володимир Мономах (1113–1125) і його син Мстислав (1125–1132) на якийсь час поновили і зміцнили великокнязівську владу, але спинити роздроблення Київської Русі не змогли. На початку другої половини ХІІ ст. могутня Давньоруська держава внаслідок розвитку феодальних відносин і зміцнення місцевих феодальних центрів остаточно розпалася на окремі князівства. Однак політичне роздроблення не означало повної економічної самоізоляції князівств і занепаду економіки. І в період політичної роздробленості продовжували розвиватися ремесла, була активною внутрішня і зовнішня торгівля, зростали міста.
Феодальна роздробленість не була випадковою: усі країни Європи пройшли через неї. По-перше, у результаті подальшого розвитку феодальних відносин на початку ХІІ ст. настає криза, коли стара форма об’єднання земель (Київська Русь) уже не відповідає прогресу й перестає бути необхідною, тому що внаслідок розвитку натурального господарства ніхто з феодалів не був зацікавлений об’єднуватися з іншими феодалами, до того ж між ними постійними були ненависть, ворожнеча (тобто не було ніякої економічної причини триматися колишнього об’єднання — Київської Русі). Феодали у своїх вотчинах з допомогою особистої дружини могли одержати усе необхідне із селян і без великого київського князя. Місцеві феодали у своїх вотчинах уже створили чималі штати правління й дружини, що давало їм можливість самостійно господарювати, а з іншого боку — позмагатися за владу з великим київським князем. Подальше зростання та зміцнення міст перетворило їх на економічні, політичні центри великих феодальних вотчин.
По-друге, з одного боку, величезні географічні розміри Київської Русі об’єктивно сприяли зростанню сепаратизму, а з іншого — в умовах загострення соціальної боротьби великий київський князь змушений був сам їх посилювати, тому що не був спроможним надати їм у разі селянського повстання швидку й дієву допомогу за тисячі кілометрів від Києва.