Біологічні основи поведінки людини
Формування поведінки і психіки людини
Поведінка людини визначається вищою нервовою діяльністю (ВНД). Вища нервова діяльність — це сукупність найбільш складних форм діяльності вищих відділів ЦНС, які забезпечують різноманітні відносини між організмом і довкіллям.
Значний вклад у дослідження ВНД зробили російські вчені І. М. Сєченов та І. П. Павлов. У книзі «Рефлекси головного мозку» (1863 р.) І. М. Сєченов дав перше наукове об´рунтування поведінки тварин і людини. Складні форми поведінки та психіку він розглядав як прояв одних рефлексів і гальмування інших. І. П. Павлов розвинув учення І. М. Сєченова про рефлекторний характер діяльності головного мозку і створив рефлекторну теорію та вчення про нервову діяльність. Під ВНД І. П. Павлов розумів діяльність кори великого мозку, яка є матеріальною основою умовних рефлексів. Великою заслугою І. П. Павлова є створення об’єктивного методу вивчення вищої нервової діяльності за допомогою умовних рефлексів. Цей метод побудований на взаємоузгодженні в певній часовій послідовності дій умовного та безумовного подразників.
Безумовні й умовні рефлекси
Рефлекс — реакція організму на будь-яке подразнення, яка здійснюється за участі нервової системи.
|
Безумовні рефлекси |
Умовні рефлекси |
|
Визначення |
|
|
природжені стабільні реакції на дію подразників, які забезпечують пристосування до стабільних умов життя |
набуті індивідуальні реакції на дію подразників, що дають змогу людині пристосувати свою поведінку до змін середовища |
|
Особливості |
|
|
- природжені, передаються спадково; - видові; - мають сталі рефлекторні дуги; - відносно сталі, мало змінюються; - здійснюються у відповідь на специфічне (адекватне) подразнення; - можуть об’єднуватись і давати інстинкти |
- набуваються організмом протягом життя; - індивідуальні; - дуги формуються за певних умов; - непостійні, можуть вироблятися і зникати; - здійснюються на будь-яке подразнення, що сприймається організмом, формуються на базі безумовних рефлексів; - можуть поєднуватися у динамічні стереотипи |
|
Види і форми |
|
|
- рухові; - дихальні (чхання, кашель); - судинні; - орієнтувальні; - захисні; - статеві; - харчові |
- за біологічним значенням: харчові, рухові, статеві; - за адекватністю умовних подразників: штучні і натуральні; - за проявом рефлекторної відповіді: вегетативні і соматорухові; - за формою: збіжні, запізнювальні, слідові |
|
Біологічне значення |
|
|
забезпечують існування в перші моменти після народження, а потім є основою для вироблення умовних рефлексів |
сприяють пристосуванню організму до умов зовнішнього середовища |
Для утворення умовних рефлексів необхідні такі умови:
1) умовний подразник має обов’язково співпадати в часі з безумовним;
2) початок дії умовного подразника повинен дещо передувати дії безумовного;
3) умовний подразник повинен неодноразово підкріплятися дією безумовного.
Механізм утворення умовного рефлексу полягає у встановленні тимчасового зв’язку між двома центрами збудження в корі великого мозку, наприклад між центрами зору і слиновиділення. Після декількох поєднань умовного і безумовного подразників тимчасовий зв’язок стає міцнішим. У ссавців і людини дуги умовних рефлексів проходять через кору великого мозку. З віком кількість умовних рефлексів зростає, дорослий організм виявляється більш пристосованим до навколишнього середовища, ніж дитячий.
Гальмування умовних рефлексів
Вироблені умовні рефлекси зі зміною умов можуть втрачати своє значення, згасати в результаті гальмування. Гальмування — це процеси, що призводять до послаблення або припинення збудження у ЦНС. Розрізняють зовнішнє і внутрішнє гальмування. Зовнішнє гальмування розвивається в результаті дії нового зовнішнього відносно сильного подразника та виникнення нового центру збудження в корі. Цей центр збудження викликає гальмування старого. Наприклад, вироблений у тварини слиновидільний рефлекс на світло не проявляється за умови раптового шуму. Внутрішнє гальмування розвивається поступово. Основною умовою його виникнення є відсутність підкріплення умовного подразника безумовним. Наприклад, якщо вироблений слиновидільний рефлекс на світло у тварин не підкріплюється годуванням, то світло втрачає значення умовного подразника і рефлекс поступово починає згасати і зникає, тобто порушується тимчасовий зв’язок між двома центрами. У природних умовах усе проходить саме так: умовні рефлекси, що не підкріплюються безумовними, гальмуються і замість них утворюються нові.
Динамічний стереотип
Умовні рефлекси, які постійно повторюються один за одним, утворюють єдину систему рефлексів. Таку систему називають динамічним стереотипом. Динамічні стереотипи є основою навичок і звичок. Добре закріплені навички і звички полегшують функцію нервової системи. Навички і звички утворюються шляхом тривалого тренування, і для їх підтримання є необхідним постійний самоконтроль.