Школяр України



Сад ("В огні нестерпної навали..."), Володимир Сосюра

 

В огні нестерпної навали

рубали різали наш сад…

А ми дивилися назад

і за минулим сумували…

 

Руками власними тюрму

творили ми собі одвічну…

О, будьте прокляті, кому

назад повернуто обличчя!

 

Брати нас брали на штики

за слово, правдою повите…

Ви ж розумієте!? Віки

не знали ми, чиї ми діти!…

 

Хтось застромив у серце шило,

в чекані марному весни…

В саду розквітлому лишились

одні пеньки та бур’яни.

 

Кати на струни наші жили

тягли із рук, як сон, блідих…

І з нас співців собі купили,

щоб грати їм на струнах тих.

 

Ми йшли кривавими стежками,

нам тільки снився волі згук.

І похоронно над полями

кричав і плакав чорний крук…

 

Він нам кричав про волі гнів,

щоб ми повстати захотіли!

Й кривавий дзьоб об струни-жили

в безкраїм розпачі точив…

 

Коли ж приходили раби

володарям на струнах грати,

серця не тисло від журби

і не обдурювали ґрати…

 

А струни плакали… Не в бій  —

вони нас кликали в утому…

Та от прийшов співець новий

і в струни вдарив по-новому.

 

І ми здригнули!… Душі громом

залив музичний буревій,

що мчав, мов рокоти ріки,

що рвався в даль крізь піну шалу!…

І зацвіли старі пеньки,

і бур’яни травою стали…

 

Це в день було, коли той спів

так схвилював серця всім хорі…

А уночі вже сад шумів,

і крізь гілля сміялись зорі…

Так несподівано і скоро

наш сад повстав і зашумів…

 

Його рубали, а він ріс!

На місці зрубаного дуба

росли нові!… І навіть хмиз

угору дерся!…

 

Краю мій!

Ми дочекалися весни,

ми вже підходимо до брами!…

Це ти той сад, о краю мій,

колись порубаний катами!…

Над золотими берегами

ти знов шумиш, такий рясний!…

 

 

Copyright © 2011-2017 Школяр України.
All Rights Reserved.