Школяр України



Іван Вишневський, 7 розділ, Іван Франко

 

VII

«Цілу ніч гуляв тут вітер,

скиглив по щербатих скелях,

вило море й кам’янії

стіни гризло і товкло.

 

Цілу ніч страшенний холод

проникав мене до кості,

і немов на божім суді

я тремтів, зубами сік.

 

Я тремтів, у кут яскині

заховавшись, і тривога

проняла мене, й молитва

не ворушилась в душі.

 

І я чув себе безсильним,

бідним, хорим, одиноким,

мов дитя, сирітка кругла

без матусі, без вітця.

 

Бачилось, земля завмерла,

вимерли всі люди в світі,

я один лишивсь остатній

у страховищах отих.

 

Бачилось, і бог у небі

вмер, один лиш чорний демон

тепер паном у вселенній

і гуляє, і реве.

 

І я був, мов та пилина,

згублена з порядку світу,

що про неї всім байдуже —

богу, й людям, і чортам.

 

А тепер заблисло сонце,

щезли демони півночі,

уляглись вітри скажені,

теплотою подиха.

 

Теплота огріла тіло,

і душа воскресла в тілі,

віднайшла свойого бога

і молитву віднайшла.

 

Що ж се за крутії дебрі,

у які мій ум заходить?

Сеї теплоти крихітка

в тілі душу виклика!

 

Так удар кресала іскру

викликає із креміня,

а ся іскра — се пожежа,

жар і блиск, тепло й життя.

 

Жар, життя, тепло і світло,

разом з тим і смерть, руїна,

і нове життя, й безсмертя —

се душа всесвітня — бог.

 

Крихта теплоти і світла —

іскра в тілі у мертвому

душу будить, без тієї

теплоти душі нема.

 

А в душі розводить ясність,

порив, віру — без тієї

теплоти немає віри, .

ані ясності в душі.

 

А та віра творить чуда,

творить і найвище чудо

над всі чуда — творить бога,

відкрива його для нас.

 

Бог відкрився нам — от дивно!

Все він відкривався в днину,

у гарячім, теплім краї,

в світлі, в блискавці, в огні.

 

В реві вихру, в пітьмі ночі,

у ледах, снігах ціпущих

вія не відкривавсь нікому.

Бог — се світло і теплої

 

Але ж бог — творець усього,

він творець тепла і світла...

Чи творець морозу й леду?

Ні, про се мовчить письмо.

 

Се тепло — воно за хвилю

в мертвім тілі творить душу,

у душі тій родить віру,

вицвіт віри тої — бог...

 

Чом не можна би подумать,

що душа, і її віра,

і сам бог — то тільки витвір

тої дрібки теплоти?

 

Боже, може, гріх так думать?

Але ти ж велів шукати

правди!.. Без твоєї волі

думка не прийде на уи».

 

Так з думками бився старець,

і молився, і томився,

але давне просвітління

не хотіло вже вернуть.

 

І він плакав: «Чи на те ж я

тиху келію покинув,

скит відлюдний, щоб аж тута

в путах сумніву скінчить?»

 

 

Copyright © 2011-2017 Школяр України.
All Rights Reserved.