Школяр України



Іван Вишневський, 6 розділ, Іван Франко

 

VI

День за днем минав рівно,

як на морі безбережнім

хвиля хвилю рівно гонить,

хмара хмару в небесах.

 

У своїй печері старець

знов на камені недвижно

спочиває, вперши очі

в лазуровий неба звід.

 

Втім — о диво! Щось живеє

ворухнулось! На незримій

нитці понад вхід печери

зі скали спускавсь павук.

 

Старець пильно, дух заперши,

придивлявся павукові,

мов його не бачив зроду,

мов се з того світу гість.

 

А павук собі швиденько

від верха до споду входу

нитку натягав, по нитці

зараз догори поліз.

 

І почав як стій снувати,

протягати, заплітати

ниточки, і швидко сітка

вхід яскині заплела.

 

Старець думав: «Висилав

ще, мабуть, своїх шпіонів

земнеє життя за мною,

хиче вислідить, мабуть,

 

чи ще де хоч павутинка

духу мойого не в’яже

з тим життям, аби за неї

потягти думки мої.

 

Сей павук, се, може, ворог,

що свою зрадливу сітку

заставля на мої мрії,

на думки мої й на зір».

 

І вже ось підняв він руку,

щоб зірвати павутину,

та нова шибнула думка

у старечій голові.

 

«Сім братів колись, тікавши

від поганської погоні,

схоронились у яскиню

і заснули твердо в ній.

 

А павук отак самісько

заснував весь хід яскині,

врятував їх від погоні,

спас для божої хвали.

 

Тою сіткою закриті

спали ті брати в яскині

триста літ, аж поки бог їх

на свідоцтво не позвав.

 

Збуджені господнім словом,

стали свідками безсмертя,

свідками того, що в бога

три століття — се момент.

 

Може, з божого наказу

сей павук тут сіть мотав,

може, бог мене на свідка

теж для себе зберіга?»

 

Втім тихенько забриніла

павутина; чорна муха

замоталася в ту сітку,

стала сіпатись, пищать.

 

І павук прибіг щодуху

і давай мотати живо

павутину і в’язати

мусі крила і лапки.

 

То прискочить, муху вкусить,

то відскочить, знов мотав;

муха сіпавсь щосили,

і тріпочесь, і пищить.

 

«Га, поганий кровопійце,—

мовив старець,— чи на те ти

аж мою найшов яскиню,

щоб і тут життя вбивать?»

 

І вже руку піднімав,

щоб розшарпать павутину,

увільнити бідну муху,—

та знов думка зупини.

 

«Без господнього хотіння

навіть мушка ся не згине;

бог і сьому павукові

дав отсей його талан.

 

І яке ж я маю право

відбирать йому сю страву,

на котру він своїм робом

таки тяжко працював?»

 

І він став поклони класти,

гаряче почав молиться,

та весь час він, молячися,

чув, як муха, мов дитя,

 

сіпалась у павутинні,

і пищала, і квилила.

Серце в старця тріпоталось,

та рука не піднеслась.

 

 

Copyright © 2011-2017 Школяр України.
All Rights Reserved.