Школяр України



Іван Вишневський, 11 розділ, Іван Франко

 

XI

По печері ходить старець,

хрест до груді притискає,

молитви тихенько шепче

і не думає про лист.

 

«Хрест — моє добро єдине,

хрест — одна моя надія,

хрест — одно моє страждання,

одинока вітчина.

 

Все, що понад ним,— омана

і чортячая спокуса;

лиш один тут шлях правдивий

і спасенний — шлях хреста.

 

Що сей лист і що сей голос?

До кого? До старця Йвана.

Старця Йвана вже немає,

він умер, умер для всіх.

 

Що мені до України?

Хай рятується, як знає, —

а мені коли б самому

дотиснуться до Христа.

 

Адже я слабий і грішний!

Я не світоч, не месія,

Їх від згуби не відкуплю,

сам із ними пропаду.

 

Ні, не зраджу свого бога,

не зламаю заповіту

і ярмо хреста отсього

до могили донесу.

 

Близько вже. Мабуть, для того

б’є на мене вял остатній

і остатня часть дороги

так болюща і важка.

 

Вже недовго. Боже! Боже!

Облегши мені тягар мій!

Просвіти остатню стежку,

що мов губиться у млі!»

 

Усю ніч молився старець,

обливав лице сльозами,

до хреста старечі груди,

мов до матері, тулив.

 

Вів ридав, шептав і кликав,

та було довкола темно,

і в душі страшенно темно,

і просвітлення не йшло.

 

А коли воскресло сонце,

він сидів і ждав тривожно,

поки камінь загуркоче,

голос ізтори озвесь.

 

Ось гуркоче глухо камінь,

старець разом стрепенувся,

та рука не простяглася,

він на знак не відізвавсь.

 

«Старче Йване! Старче Йване!» —

кличе голос, і здається,

що се крик тривоги, болю,

що рятунку просить він.

 

«Старче Йване! Старче Йване!

Се посланці з України,

се твої убогі діти.

Старче Йване, відізвись!»

 

Старець слухав, дух заперши,

його ухо жадно ссало

український любий голос,

але він не відізвавсь.

 

«Старче Йване! Старче Иване!» —

довго кликали посланці,

а внизу лиш море вило,

та не відізвавсь Іван.

 

 

Copyright © 2011-2017 Школяр України.
All Rights Reserved.