Школяр України



Іван Вишневський, 10 розділ, Іван Франко

 

Х

Знову ніч, і знову ранок,

і поклони, і молитва,

і в старій душі тривога,

сумніви і неспокій.

 

Аж нараз почувся стукіт —

на горі хтось, по закону,

каменем о скали стукав,

старець стуком відповів.

 

І спускавться на шнурі

кіш з поживою для нього,

а на дні коша білів

запечатане письмо.

 

Затряслись у старця руки:

на письмі слова знайомі,

український той скоропис

і знайомая печать.

 

«Старцю чесному Івану,

що в Афонській самотині

шлях важкий, тісний верстає,

шлях, показаний Христом,

 

православні з України,

зібрані у місті Луцьку

ііа братерськую пораду,

шлють благанкя і привіт.

 

Богу дякуєм святому,

він про нас не забуває

і важкії нам спокуси

шле для нашого добра.

 

Що важкі його удари

нас кують, мов те залізо,

з жужелиці, очищають

і гартують, наче сталь.

 

Богу дякуєм святому

й молитвам тих богомольців,

що тягар хреста на плечі

за братів своїх беруть.

 

Ласкою його святою

й молитвами богомольців

стоїмо ще твердо в вірі

і не тратимо надій.

 

Б’ють на нас і явно, й тайно

вороги непримиримі,

напасті, і брехві, й зрада

нас підкопують і рвуть.

 

Відреклись нас сильні світу —

і князі, і воєводи,—

кинули Христова стадо,

[за мамоною біжать.

 

Наші пастирі духовні

поробилися вовками,

шарпають Христове стаде]

і отруту в душі ллють.

 

Мов голодний лев пусїииі,

так ричить у нашій горі

голос лютої наруги:

«Де ваш бог? Де ваша міць?»

 

Тим-то ми, маленький човпик

серед хвиль отих бурхливих,

з молитвами і сльозами

раду радити зійшлись.

 

Тямлячи сдова Христові:

царство боже — труд великий,

і трудівники одпі лиш

завойовують його,—

 

тямлячи твою науку,

що, як пастирі нас зрадять,

треба нам, самому стаду,

про свое спасіння дбать,—

 

обмірковували разом,

як би нам від сеї бурі

хоч малесевьким оплотом

церков божу захистить.

 

І прирадили азбрати

в «даю огяшие всі сиди,

щоб велике, спільне діло

поспівало і росло.

 

І отеє шдемо до тебе,

чесднй батьку наш Іване,

своїх братчиків з благанням і

будь ти вашим стерником.

 

Поверни ти на Вкраїну,

зігрівай вас своїм словом,

будь між нами, мов та аатра

у кошарі пастухів.

 

Ватра, що холодних гріє,

дає світло серед ночі

і лякає злу звірюку,

душі радує живі.

 

Будь ти вам духовим батьком,

будь нам прикладом високим,

будь молитвою душ наших,

нашим гаслом бойовим.

 

Поміркуй: тяжку негоди

насаждають в душах злобу,

ненастаннії наруги,

замуровують уста.

 

Поміркуй: неправда й кривда,

як та хижая вовчиця

у своїм гнізді смердючім,

родить хижих вовченят.

 

Поміркуй: лукавство й зради

убивають правдомовність,

а в кого затруте серце,

той отрутою й плює.

 

Батьку, батьку! Люте горе

вже калічить наші душі;

вовченята, хоч беззубі,

вже повзають серед нас!

 

Батьку, батьку! Від ударів

гнуться наші чола й спини,

і отрутою страшною

накипає нам душа!

 

Покажися тут між нами,

як старий борець незламний!

Один вид твій нас, похилих,

напростув, покріпить.

 

Слухай, рідна Україна,

стара мати-жалібниця,

голосом плачливим кличе

свое любеє дитя.

 

Время йде на неї люте,

перехресная дорога

перед нею — хто покаже,

яким шляхом їй іти?

 

Не згордуй же сим благанням!

Поспішай спасати матір!

Може, голос твій і ум твій

все поверне на добро».

 

А на верхнім боці карти

припис був: «Післанці руські

ждуть на відповідь до завтра,

завтра будуть на скалі».

 

 

Copyright © 2011-2017 Школяр України.
All Rights Reserved.