Поширення Реформації. Контрреформація

За словами сучасників, звістка про виступ Лютера проти продажу індульгенцій «в чотири тижні облетіла весь християнський світ». Усіх прибічників Реформації стали називати протестантами, а нову церкву — протестантською.

Ініціатором Реформації у Швейцарії та Нідерландах стала заможна і впливова буржуазія, яку не влаштовувала реформа, проведена в Німеччині. Засади протестантизму, які набули поширення в цих країнах, сформулював теолог Жан Кальвін.

Головним у вченні Кальвіна є ідея про божественне приречення. Кальвін стверджував, що Бог заздалегідь прирік одних людей до спасіння (блаженства в раю), а інших — до загибелі в пеклі.

Із вчення Кальвіна про приречення випливало, що благородство походження і станові привілеї класу феодалів не мають вирішального значення для «спасіння». Це означало, що в кальвінізмі буржуазія вбачала релігійне обґрунтування своїх прав на вирішальну роль у житті суспільства.

Кальвіністська церква, на відміну від католицизму, ґрунтувалася на республіканських засадах. На чолі окремої церковної громади стояли виборні старшини (пресвітери) й проповідники (міністри). Усі старшини й проповідники становили консисторію, яка відала релігійним життям у Швейцарії, розглядаючи всі справи, пов’язані з учинками членів громади проти релігії та моралі.

Кальвіністська консисторія так само нетерпимо, як і католицька церква, ставилася до вільнодумства. Недарма Женеву називали протестантським Римом, а Кальвіна — женевським папою.

У XVI ст. у період Реформації в Англії виникла англіканська церква, яка мала характер державної національної церкви. Очолив цю церкву сам король. На початку свого розвитку англіканство являло собою суміш протестантизму й католицизму. Потім вона перетворилася на щось наближене до кальвінізму.

Після перших поразок католицька церква здійснила жорстокий наступ на Реформацію скрізь, де вона здобула успіх. Політика католицької церкви отримала назву контрреформація. Найяскравіше ця політика втілилась у діяльності створеного церквою Ордену єзуїтів.

Орден єзуїтів («Товариство Ісуса») виник у 1534 р. Його засновником став іспанський дворянин Ігнатій Лойола. Головними напрямами діяльності єзуїтів були виховання молоді в дусі «істинного католицизму» та ідеологічний контроль над усіма верствами суспільства. Фанатичні єзуїти проникали у вищі стани суспільства, за допомогою погроз або шантажування підкоряли їх своїй волі й робили посадовців та дворян слухняними виконавцями політики ордену й папства, не зупиняючись перед будь-якими провокаціями та злочинами. Єзуїти проникали і в народні маси, вистежували й видавали інквізиції (церковному суду) єретиків (віровідступників) та бунтівників. У колоніях вони будь-якими методами поширювали католицьку віру. Це була воєнізована організація, очолювана генералом і підпорядкована тільки Папі Римському. Члени ордену вважали, що в інтересах церкви можна скоїти будь-який злочин.

Найвідданішою католицизму країною була Іспанія. Саме тут у ХІІІ ст. виникає інквізиція для боротьби з єретиками. Протестантів спалювали на вогнищі під час спеціальних церемоній «аутодафе».

Тридентський собор католицької церкви (1545–1563) зупинив усі спроби деяких учасників внести зміни в догмати або організаційні принципи католицтва. На соборі були піддані анафемі (церковному прокляттю) усі твори протестантів та їхнє вчення в цілому. Єзуїти відстоювали принцип вищості Папи Римського над єпископами, собором та світською владою.