Північна війна

Наприкінці XVII ст. Росія була відірвана від морів, що негативно впливало на економічний і культурний розвиток. Петро І 19 серпня 1700 р. почав війну проти Швеції за вихід до Балтійського моря, що дістала назву Північної. У цій війні Україна не мала прямих інтересів. Незважаючи на це, цар Петро І вимагав від України для війни матеріальних і людських ресурсів: українські козаки воювали проти шведів далеко за межами України. В Україні розміщувалося багато московських військ, які грабували і гнобили її населення.

Воєнні дії почалися в 1700 р. між Швецією і Данією та королем Августом ІІ. Незабаром датські війська зазнали поразки і Данія уклала мир зі Швецією (7 серпня 1700 р.). Потім у війну вступила Росія. Але погано озброєне і непідготовлене російське військо 19 листопада 1700 р. під Нарвою було вщент розгромлене шведами. Перед цим за наказом Петра І 12 тис. козаків на чолі з наказним гетьманом Обидовським пішли під Нарву. Але коли козаки дійшли тільки до Пскова, битва закінчилася, і вони провели на холодній півночі зиму, жили у холоді й голоді, багато з них загинули або стали інвалідами.

Перехід Мазепи на бік Карла ХІІ

Однією з причин, що зумовили спрямування Карлом ХІІ своїх військ в Україну, був перехід ге­тьмана Мазепи та його найближчих прихильників на бік шведів.

Мазепа й козацькі старшини дедалі більше переконувалися, що царський уряд не зважає на інтереси України, накладає на неї дедалі більший тягар, веде лінію на повну ліквідацію політичної автономії Гетьманщини. У цих умовах вони шукали виходу, щоб забезпечити незалежність України і, відповідно, зберегти українську державність та своє панування, свою владу.

На цьому ґрунті в Мазепи й визрів план зберегти незалежну Украї­нську державу з допомогою шведського короля. Але, на жаль, оригінальних, цілком вірогідних документів про відносини Мазепи з Карлом ХІІ не знайдено.

У 1708 р. Мазепа і Карл ХІІ уклали договір. За цим договором шведський король зобов’язувався обороняти Україну й задля цього негайно висилати помічні війська, які будуть в Україні доти, доки вона потребуватиме їх. Частина старшини не підтримувала планів Мазепи і сповістила про ці плани царю. Зокрема, це були генеральний суддя Василь Кочубей і полтавський полковник Іван Іскра. Але Петро І вважав це наклепом на гетьмана, і за його наказом вони були закуті у кайдани і передані Мазепі. 14 листопада 1708 р. у таборі біля м. Борщагівки на Київщині їм було відтято голови. Карл ХІІ сподівався, що в Україні його війська, як обіцяв Мазепа, дістануть підтримку населення, продовольство, але ці сподівання були марними. Міщани, козацтво, інші верстви населення зустріли шведів вороже. В Україні почалася партизанська боротьба проти шведських військ. Шведи зазнали значних втрат. За наказом Петра І на території України були проведені каральні акції.

Коли шведські війська вступили на Лівобережжя, Мазепа 24 жовт­ня 1708 р. із загоном козаків (приблизно 5 тисяч) покинув свою резиденцію в Батурині, перейшов на правий берег Десни і через кілька днів прибув до табору шведських військ поблизу м. Макошина.

Дізнавшись про такий вчинок Мазепи, Петро І наказав О. Менши­кову спалити Батурин і видав наказ про зміщення Мазепи з посади геть­мана, а духівництво прокляло і навічно піддало Мазепу анафемі.

Полтавська битва

Полтавська битва стала визначальною подією Північної війни. Навесні 1709 р. Карл ХІІ вирішив заволодіти Полтавою, яка мала велике стратегічне значення, оскільки стояла на перетині важливих шля­хів. У місті зберігалося значна кількість провіанту, фуражу й одягу, так необхідних шведським військам. У Полтаві стояв гарнізон чисельні­стю 4200 осіб. На захист рідного міста піднялося все доросле населення. Керував обороною комендант Полтави полковник О. Келін. З кінця квітня до 27 червня, до дня вирішального бою, захисники Полтави ви­тримували облогу 15-­тисячного шведського війська, відбиваючи його численні штурми й улаштовуючи вилазки, під час яких шведи зазнавали великих втрат.

Як Петро І, так і Карл ХІІ готувалися до вирішального бою. Петро І переправив свої війська на правий берег Ворскли. Російські війська, якими командував Петро І, налічували 42 тисячі; на чолі 30­-тисячного шведського війська стояв Карл ХІІ. У складі російської армії перебували українські лівобережні слобідські полки, очолювані гетьманом Іваном Скоропадським. За наказом Петра І вони мали завдання — не допустити втечі шведів до Польщі. У Полтавській битві брав участь і Семен Палій, повернутий із Сибіру після того, як стало відомо про перехід Мазепи в табір шведів.

О другій годині ночі 27 червня Карл ХІІ вишикував свої війська і вирішив рішучим ударом прорвати фронт російських військ. Але шведам вдалося захопити лише два крайні недобудовані редути. Під натиском російських військ шведи змушені були відступити.

Вирішальний бій почався о 9-­й годині ранку.

Могутнім натиском російські солдати та українські козаки посіяли паніку серед шведських військ: шведи почали тікати. Як говориться у «Журналі Петра Великого», «непобедимые господа шведы скоро хребет показали». За дві години могутня раніше шведська армія була вщент розгромлена: понад 9 тисяч воїнів було вбито, майже 3 тисяч взято у полон (у полон потрапили генерал-фельдмаршал граф Реншільд, перший міністр Пітер, генерал Шліппенбах та ін.).

Залишки шведської армії — 16 тисяч воїнів — швидко тікали до Дніпра, але біля Переволочної 30 червня їх оточили кіннота Меншикова й козаки Палія. Лише Карлу й Мазепі з невеликим загоном вдалося переправитися через Дніпро й утекти на територію турецьких володінь. Решта шведів на чолі з Левенгауптом капітулювала. Лівобережна Україна була очищена від шведських військ.

Полтавський розгром став катастрофою для Мазепи, крахом його планів щодо досягнення незалежності України.

Утікши з-під Полтави в турецькі володіння, Карл ХІІ, Мазепа, Пилип Орлик та інші їхні прихильники опинилися в Бендерах. Не перенісши поразки, Мазепа 22 вересня 1709 р. помер і був похований у православному монастирі в Галаці.

Місце і роль І. С. Мазепи в українському національно-визвольному русі

Не одне покоління істориків намагалося дати оцінку діяльності Мазепи, з’ясувати причину його пе­реходу  на бік Швеції, визначити мі­сце серед інших гетьманів України. Здається, у нашій історії немає діяча, про якого б так багато, так супе­речливо, навіть полярно говорили нащадки. Мазепу не треба ідеалізува­ти, перетворювати його на ікону, приписувати йому риси, яких у нього не було. Незаперечним залишається те, що досвідчений політик і дипломат, Мазепа досить уміло захищав як власні, так і загальноукраїнські інтереси, відбиваючи настрої козацького суспільства, яке прагнуло бачити Україну незалежною державою. Мазепа дійсно відступився від російського царя, але не зрадив національних інтересів українського народу.