Органи рослини, їх функції та взаємозв’язок. Вегетативні органи рослини. Корінь і кореневі системи
Тканини формують органи вищих рослин. Рослини дуже різноманітні: від маленької ряски, що плаває на воді, різних трав’янистих рослин (пшениця, конюшина, жовтець, папороть-орляк), кущів (малина, шипшина, глід, бузок) до високих дерев (сос-на, береза, клен, дуб, тополя). Рослини мають різні життєві форми, які забезпечують пристосування до умов існування. І всі вони складаються з однакових органів: мають корені й пагони та органи, завдяки яким відбувається їхнє статеве та нестатеве розмноження.
Статеве розмноження відбувається за участі гамет — статевих клітин: чоловічих (сперматозоїди або спермії) і жіночих (яйцеклітини). Нестатеве розмноження здійснюється за допомогою однієї клітини — спори, з якої виростає новий організм. Усі органи поділяють на вегетативні та генеративні.
Вегетативні органи складаються з коренів та пагонів і виконують функцію росту, живлення, обміну речовин тощо. Вегетативні органи не беруть участі у статевому розмноженні та все-таки можуть розмножуватися так званим вегетативним способом (наприклад, за допомогою кореневищ, бульб, цибулин, вусів тощо). При такому способі новий організм виростає з багатоклітинної частини материнської особини.
Основними функціями кореня є всмоктування розчинів мінеральних речовин, їхнє проведення до надземних частин та закріплення рослин у ґрунті. Листок (бічна частина пагона) здійснює фотосинтез, газообмін і випаровування води. Стебло (осьова частина пагона) забезпечує зв’язок між усіма частинами рослини, збільшує поверхню надземної частини, утворює та певним чином розташовує листки та квітки. Крім основних, вегетативні органи виконують додаткові функції.
Генеративні органи забезпечують статеве розмноження. Генеративні органи покритонасінних рослин — квітки, за рахунок яких формуються плоди з насінням. Статеве розмноження квіткових рослин відбувається у період цвітіння (тобто коли квітки розкриваються). За формою, розміром, кольором та особливостями будови квітки дуже різноманітні. Проте основні моменти в будові та розвитку квітки в усіх рослин однакові. Квітки мають тичинки, маточки та оцвітину, яка їх оточує. Основною функцією тичинок є формування пилкових зерен, в яких знаходяться чоловічі статеві клітини. У маточках розташовані насінні зачатки, у них знаходяться жіночі статеві клітини. З насіннєвого зачатка після запліднення виникає насінина, усередині якої під шкірочкою є зародок і ендосперм. Оточена насінина оплоднем, що утворюється зі стінок зав’язі. Разом насінина та оплодень складають плід. Після періоду спокою з насінини за сприятливих умов розвивається молода рослина. Генеративні органи багатьох інших рослин (наприклад, мохів, хвощів, папоротей), мають іншу будову.
Вегетативні органи квіткових рослин. Вегетативними органами у рослин є ті, що слугують для підтримання індивідуального життя. У квіткових рослин це корінь і пагін (який складається зі стебла, бруньок, листків).
Корінь — це осьовий, радіально симетричний підземний орган рослини. Основні функції кореня — це закріплення рослин у ґрунті та забезпечення їх розчинами мінеральних речовин (ґрунтове живлення). Рух розчинів по рослинах у висхідному напрямку забезпечується активним нагнітанням розчинів у судини живими клітинами кореня (так званим кореневим тиском). Виник корінь у рослин як пристосування до життя на суходолі. У вищих спорових рослин корені тільки додаткові (виникають на будь-якій частині рослини, окрім кореня); у голонасінних розвинений головний корінь (виникає з насінини і завжди один). Бічні корені відгалужуються від головного та додаткових коренів. У покритонасінних можуть бути всі три типи коренів. Сукупність коренів рослини утворює кореневу систему. За формою вона може бути стрижневою та мичкуватою. У стрижневої системи добре розвинений головний корінь, який відрізняється від інших коренів (у кульбаби, яблуні, лопуха). Якщо головний корінь відсутній або слаборозвинений і малопомітний серед додаткових коренів, то таку кореневу систему називають мичкуватою (у пшениці, жита, кукурудзи, подорожника).
Корінь, окрім основних функцій, може виконувати додаткові: накопичує у клітинах запасні речовини, синтезує життєво важливі для рослини сполуки (амінокислоти, гормони, вітаміни та ін.), утягує в ґрунт у багаторічних рослин основи пагонів. Корінь може виконувати додаткові функції, набуваючи певних нових рис будови, що має назву видозміни кореня.
Коренеплід — складне утворення: у головному корені та основі пагона відкладаються запасні поживні речовини, він потовщується (морква, буряк, петрушка, редька). Кореневі бульби утворюються при відкладанні запасних поживних речовин у додаткових бічних коренях, які набувають бульбоподібної форми (жоржина, батат, пшінка весняна).
Корені-присоски притаманні рослинам-паразитам (повитиця) та напівпаразитам (омела, дзвоник). Такі корені проникають у товщу стебел інших видів і споживають їхні соки. Паразитизм — явище, коли організм одного виду оселяється всередині або на поверхні організму іншого виду (хазяїна) і живиться його речовинами.
Дихальні корені зустрічаються у деяких рослин боліт для забезпечення дихання підземної частини рослини. Це бічні корені, які ростуть угору та піднімаються над поверхнею ґрунту (або води). Опорні корені — додаткові корені, що утворюються на стеблі: звисаючі корені фікуса бенгальського; ходульні корені для додаткової опори у кукурудзи; дошкоподібні корені фікуса каучуконосного; корені-причіпки вздовж стебла витких рослин (у плюща).