26. Україна напередодні та в роки російської революції 1905–1907 рр. Масові соціальні виступи
Перша демократична революція в Росії почалася 9 січня 1905 р. мирною демонстрацією в Санкт-Петербурзі, розстріляною військами. Згодом цей день назвали «кривавою неділею».
На знак солідарності та протесту почалися страйки в пролетарських центрах України: Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві. На початку січня–березня 1905 р. страйкувало 170 тис. чоловік. Під впливом робітничого руху піднялося на боротьбу і селянство, але його виступи в більшості випадків набували характеру масових погромів поміщицьких маєтків.
Під час жовтневого загального політичного страйку 1905 р. в Україні страйкувало 120 тис. робітників. Життя на заводах і фабриках, шахтах і рудниках, на транспорті завмерло. У ході революції в Києві, Катеринославі, Луганську, Горлівці, Єнакієвому виникли Ради робітничих депутатів. У них співпрацювали соціал-демократи й есери, представники національних партій. Ради вводили 8-годинний робочий день, встановлювали ціни на продукти в заводських крамницях, організовували охорону населення від погромників.
Збройні повстання
В Україні підготовкою збройних повстань займались активісти різних партійних організацій (більшовики, есери, анархісти).
Повстання на броненосці «Потьомкін». Повстання на Чорноморському флоті готувала «Севастопольська матроська централка», куди входили матроси — члени різних партій. На «Потьомкіні» підпільну організацію очолювали більшовик Г. Вакуленчук і анархіст О. Матюшенко. 14 червня 1905 р. у відкритому морі стихійно спалахнуло повстання. Офіцери були перебиті. Г. Вакуленчук загинув. Командування взяв на себе О. Матюшенко. За кілька днів, 25 червня, через брак вугілля, їжі та прісної води команда повсталого броненосця здалася в румунському порту Констанца.
Повстання П. Шмідта. 11–16 листопада 1905 р. у Севастополі повстали моряки 12 кораблів. Очолити повстання вони запросили лейтенанта П. Шмідта, за переконаннями революціонера-демократа. Повсталі зажадали від царя скликати Установчі збори. Після 13-годинного бою повстання було придушено. П. Шмідт і три матроси-більшовики — його помічники — за вироком військово-морського суду були розстріляні.
Виступ Б. Жадановського. 18 листопада 1905 р. у Києві майже 1000 озброєних, революційно налаштованих солдатів на чолі з підпоручиком Б. Жадановським вийшли на демонстрацію. До них приєдналися 4 тис. робітників. На Галицькій площі демонстрація була розстріляна, Жадановський важко поранений, спроба спорудити барикаду не увінчалася успіхом. Загальні втрати по обидва боки — 250 убитих і поранених.
Повстання в грудні 1905 р. Найвищого піднесення збройна боротьба проти царизму в Україні досягла в грудні 1905 р. Повстання спалахнули в Харкові, Катеринославі, Олександрівську (Запоріжжя), Горлівці. Так, 16–17 грудня в Горлівці повстало до 4 тис. робітників. Їхні загони очолили більшовик А. Гречнєв, безпартійний П. Гуртовий, есер П. Дейнега. Після 6-годинного бою, втративши 300 чоловік, повсталі були розгромлені царськими військами.
Збройна боротьба проти царизму зазнала поразки внаслідок роз’єднаності дій серед революційних партій, різночасності виступів, неорганізованості та слабкої технічної підготовки повсталих, недосвідченості керівників.
Національний рух
У роки першої демократичної революції на передній край громадсько-політичної боротьби висунулось українське національне питання. Громадськість України боролася проти національного гноблення, за право навчання рідною мовою в школах, користування нею в пресі, на сцені, у державних установах тощо.
Українська преса виникла в ході революції після Маніфесту 17 жовтня, який оголосив свободу слова. Першим виданням був журнал «Хлібороб», який створювався братами Шеметами в Лубнах. У 1906 р. у Києві, Харкові, Одесі та інших містах України, а також у Петербурзі й Москві виходило 18 українських газет і журналів.
«Просвіти» — українські самодіяльні культурно-просвітницькі організації, керовані демократичними й ліберальними діячами із середовища національно свідомої української інтелігенції. Активну участь у роботі «Просвіт» брали: у Києві — Б. Грінченко, Л. Косач (Леся Українка), М. Лисенко; Чернігові — М. Коцюбинський, Полтаві — Панас Мирний; Катеринославі — Д. Яворницький; Миколаєві — М. Аркас. «Просвіти» прагнули розвинути національну самосвідомість, для чого влаштовували бібліотеки та читальні, налагоджували випуск науково-популярної літератури українською мовою, організовували лекції та спектаклі, створювали школи з українською мовою. Царська влада всіляко протидіяла діяльності «Просвіт».
Вища школа. У 1905 р. явочним порядком на вимогу студентів і громадськості починають викладати в університетах українською мовою: в Одесі О. Грушевський — історію України, у Харкові проф. М. Сумцов — історію літератури. У 1906 р. зі Львова до Києва переїхав М. Грушевський, перенісши із собою видання «Літературно-наукового вісника», навколо якого об’єднуються українські письменники. У 1907 р. в Києві засновується Українське наукове товариство на чолі з М. Грушевським. Велике значення для розуміння українського питання мала його книга «Очерк історії українського народу», видана в 1904 р. і перевидана в 1906 р. і 1911 р.
Боротьба в Державній Думі за автономію України
Перша Державна Дума. Вибори відбулися навесні 1906 р. в умовах військових репресій та арештів. Українські революційні партії, за винятком радикальної й демократичної, бойкотували вибори. Від України було обрано 102 депутати: поміщиків — 24; інтелігентів — 26; селян — 42; робітників — 8; священик — 1. За партійною належністю: помірковані — 6, кадети — 36, демократи-реформісти — 2, автономісти — 4, трудовики — 28, соціал-демократи — 5, безпартійні — 21.
У Думі сформувалася Українська думська громада, що об’єднала 45 депутатів. Голова — адвокат із Чернігова І. Шраг; серед членів — В. Шемет і П. Чижевський із Полтавщини, барон Ф. Штейнгель від Києва, О. Вязлов — від Волині. Думська громада видавала спеціальний «Український вісник» (ред. М. Словинський, секретар — Д. Дорошенко). У журналі співпрацювали М. Грушевський, М. Туган-Барановський та ін. Політична платформа Української думської громади — вимога автономії України в складі Росії. М. Грушевський склав декларацію, яку мав оголосити з думської трибуни голова Громади. Але 8 червня 1906 р., після 72 днів роботи, перша Державна дума була розпущена. У відповідь посилився терор революціонерів: за 1906 р. убито 768 і поранено 820 представників влади. Створені Столипіним воєнно-польові суди засудили до страти 683 революціонерів.
Друга Державна Дума. Вибори відбулися в січні 1907 р. Цього разу в них брали участь усі політичні партії. У результаті друга Дума виявилася ще лівішою, ніж перша. Україну представляли 102 депутати: поміщиків — 16, інтелігенції — 17, селян — 59, робітників — 6, священиків — 4. Соціал-демократів, трудовиків і кадетів — 65 чоловік, октябристів, поміркованих — 29 чоловік. Українська думська громада об’єднувала 47 депутатів, видавала свій журнал «Вісті з Думи». Громада добивалася автономії України, допущення української мови в систему освіти й державного управління. Для того, щоб мати підготовлених педагогів, Громада вимагала створення кафедр української мови, літератури й історії в університетах, введення української мови в учительських семінаріях.
Через 102 дні роботи, 3 червня 1907 р., друга Державна Дума була розпущена царем. Українські проблеми залишилися невирішеними.