17. Економічний розвиток українських земель. Формування ринкових відносин
Особливості розвитку капіталізму в сільському господарстві
Падіння кріпосництва дало поштовх розвитку капіталізму в сільському господарстві й промисловості.
Сільське господарство ішло прусським шляхом, при якому поміщицьке землеволодіння залишилося пануючим на селі. Відбувалося повільне переведення цих господарств на капіталістичні рейки. Майже відсутньою була економічна конкуренція в селі, тому що малоземельні селянські господарства не могли конкурувати з великими поміщицькими маєтками.
У сільському господарстві діяли дві системи господарювання:
· капіталістична система, при якій замість примусової праці селян застосовувалася вільнонаймана праця за договором із використанням сільгосптехніки, добрив та ін.;
· відробіткова система, що майже повністю нагадувала колишні феодальні повинності (наприклад, панщину), але відрізнялася від них тим, що селянин був особисто вільним і працював зі своїм інвентарем на полі поміщика.
Таким чином, лише з 80-х рр. XIX ст. більш прогресивна капіталістична система стала переважати над відробітковою.
Почалося піднесення сільського господарства, що проявилося в поступовому зростанні врожайності, збільшенні площі посівних земель (за рахунок оранки степових районів), у зміні структури вирощуваних культур, у збільшенні асортименту використовуваних сільгоспмашин, застосуванні добрив.
Розвиток капіталізму привів до відносного аграрного перенаселення в Україні, і через малоземелля почалося переселення селян до Криму, на Північний Кавказ, Сибір, Далекий Схід та інші райони. У 80–90-ті роки XIX ст. з України переселялися сотні тисяч людей щорічно.
Зберігалися феодальні пережитки в сільському господарстві, що стримували його розвиток: поміщицьке землеволодіння, відрізки і малоземелля селян, що змушували їх іти на важких умовах у кабалу до поміщика, неповна власність тимчасово зобов’язаних селян на землю (вони могли передати її в спадщину, здати в оренду, але не могли продати), станова нерівноправність населення.
Певним виходом зі скрутного економічного становища для багатьох українських селян була участь в сільськогосподарчій кооперації (артілях, споживспілках тощо), які намагаються запровадити в цей період передові громадські діячі Росії та України.
Особливості розвитку капіталізму у промисловості
Зростали три стадії розвитку капіталістичного укладу промисловості:
· дрібнотоварного виробництва (селянські промисли: наприклад, виробництво саней, возів, серпів, гончарне виробництво та ін.), при якому один виробник робив усе від початку до кінця;
· капіталістичної мануфактури (поділ праці при збереженні ручної праці, зберігався майже в усіх галузях промисловості до її витіснення фабрикою);
· капіталістичної фабрики (машинного виробництва — переважало в нових промислових районах — Донбасі, Криворізько-Донецькому регіоні та ін.).
Найбільш перспективною формою була капіталістична фабрика, перехід до якої від мануфактури почався в 30–40-ві роки й завершився у 80-ті роки XIX ст. (промисловий переворот).
Активно розвивалася така галузь промисловості, як цукроваріння: перша цукроварня з’явилася в Україні в 1822 р., а завдяки вдосконаленням у техніці обробки сировини у 1891 р. 153 великі українські цукроварні давали імперії 207 млн. пудів цукру. Цукрові заводи в основному концентрувалися на Правобережжі. Найвідомішими цукровими магнатами були графи Бобринські, династія заводчиків Терещенків тощо.
Крім традиційних галузей промисловості з переробки сільгосппродукції в Україні почала формуватися найбільша вугільно-металургійна база Росії, тому що в Донбасі знаходилися найбільші в європейській частині Росії поклади вугілля. Поруч, у Наддніпрянщині, видобувалися залізні, марганцеві та інші руди, достатня кількість трудових ресурсів, побудовані до того часу залізниці створювали зручності транспортних перевезень. Вкладення іноземного капіталу й технічна допомога Заходу при сприянні царизму також пояснюють бурхливе зростання металургійної промисловості України. Найбільшими шахтами з видобутку вугілля були Лисичанська, Корсунська, Голубівська та ін. Центром видобутку залізної руди став Кривій Ріг, марганцю — Нікополь, металургійні заводи були побудовані в Юзівці (Донецьк), Олександрівську (Запоріжжя), Катеринославі та інших містах.
Бурхливий розвиток капіталізму в промисловості вів до концентрації виробництва, яка в Україні на кінець XIX ст. була вищою, ніж у провідних західних країнах (у 1890 р. — половина робітників України концентрувалися на великих підприємствах, що мали 500 і більше робітників. У ті ж роки в США — лише третина).
Приплив іноземного капіталу: у 60–70-ті рр. XIX ст. він направлявся в основному на будівництво залізниць; з 80-х рр. іноземний капітал вторгається у важку промисловість (гірничодобувну, металургійну, машинобудування і т. д.) Основний потік іноземного капіталу йшов переважно з чотирьох країн — Англії, Франції, Бельгії та Німеччини.
Незважаючи на бурхливий економічний розвиток, Україна разом із Росією в технічному й економічному плані відставала від Заходу, що пояснюється пізнішим вступом на шлях капіталізму (в Англії буржуазна революція відбулася в середині XVII ст., у Франції — наприкінці XVIII ст.), наявністю залишків кріпосництва, що стримували приплив вільної робочої сили й розвиток капіталізму, браком кваліфікованих кадрів — інженерів, механіків, конструкторів і т. д., великою часткою ручної праці.
Розвиток залізничного транспорту
Розвиток залізничного транспорту був викликаний воєнно-стратегічними розрахунками (однією з причин поразки в Кримській війні була відсутність залізниць, що вели до кордонів, необхідних для підвозу боєприпасів, резервів і т. п.) і розвитком зовнішньої та внутрішньої торгівлі, для чого необхідно було з’єднати промислові й сільськогосподарські райони з чорноморськими портами.
Будівництво доріг спочатку в основному велося акціонерними товариствами, яким царизм гарантував високі прибутки — до 5 % на рік. Найбільшими магістралями, побудованими в цей період, були: Київ–Одеса, Київ–Ковель–Брест, Київ–Курськ, Курськ–Харків–Севастополь, Донбас–Кривий Ріг та ін. Усього з 1865 р. до 1900 р. довжина залізниць виросла з 219 км до 8417 км. Із 80-х рр. XIX ст. почався викуп державою багатьох приватних залізниць, і до початку XX ст. 2/3 залізниць перебували у власності держави.
Розвиток торгівлі
Розвиток капіталізму, промислове й сільськогосподарське піднесення, будівництво залізниць привели до бурхливого розвитку торгівлі:
· оптова торгівля — 24 біржі в Україні, з яких Харківська біржа спеціалізувалася на купівлі-продажу вугілля й заліза, Миколаївська — хліба і т. д.;
· роздрібна торгівля — швидке зростання в кожному місті крамничної й магазинної торгівлі, що пояснювалося великими дивідендами та зростанням потреб людей у різних товарах; великі торговельні фірми, що спеціалізувалися на одному-двох товарах, одержуваних від підприємств у кредит для продажу; недільні базари в містах і на залізничних станціях, де продавалися сільгосппродукція, ремісничі вироби, фабричний ширвжиток і т. п.; ярмарки — спочатку організовувалися в містах і селах, де була слабко розвинута стаціонарна торгівля (магазини, крамниці), згодом перетворилися в найбільші центри оптової й роздрібної торгівлі;
· торгівля з іншими регіонами Росії — з України вивозилися: кам’яне вугілля, різні руди, метал, хліб, цукор, тютюн і т. п. В Україну ввозили: з Кавказу — нафту, гас, мазут; з Білорусії — ліс, смолу, дьоготь та ін.; з Польщі, Прибалтики й центру Росії — машини, текстиль, взуття і т. п.;
· зовнішня торгівля — здійснювалася через чорноморські порти (Одеса, Миколаїв, Феодосія та ін.) і сухопутні митниці на Волині й Поділлі. Україна експортувала пшеницю, ячмінь, овес, вовну, м’ясо, цукор, спирт, сукно та ін. Цей експортний потік направлявся в основному до Англії, Італії, Персії, Німеччини та інших країн. Україна імпортувала машини, олово, свинець, шовк, бавовну, чай, каву, рис, прянощі, вина.
Розвиток міст
Розвиток промисловості, торгівлі й транспорту викликав зростання міського населення (за другу половину XIX ст. удвічі), найшвидшими темпами зростали 4 найбільших міста в Україні: Одеса (403,8 тис. у 1897 р.), Київ (247,7тис.), Харків (173,9 тис.) і Катеринослав (112,8 тис.). Центрами зовнішньої торгівлі залишались Одеса, Маріуполь, Миколаїв, Феодосія. Зростали оптово-торговельні центри з купівлі-продажу цукру та інших сільськогосподарських товарів — Полтава, Житомир, Біла Церква та ін. Зростали міста — залізничні вузли: Ковель, Шепетівка, Лозова, Жмеринка та ін. Багато великих промислових селищ ще не одержали статус міста — Юзівка (Донецьк), Кривий Ріг, Нікополь.
Зміни у класовій структурі населення
Через скасування кріпосного права й розвиток капіталізму в Україні почалися зміни в соціально-класовій структурі населення.
Селянство — перестало бути однорідною масою, почалося його розшарування. На кінець XIX ст. 60 % селян складали бідняки, які в середньому мали 4 десятини землі на двір. 25 % складали селяни-середняки (до 8 десятин), 15 % — заможні селяни (15 десятин землі). Частина селянства через безземелля переселилася на Північний Кавказ, у Сибір, на Далекий Схід.
Пролетаріат — його кількість різко зросла (з 93,5 тис. у 1859 р. до 1 480 тис. у 1897 р.) за рахунок селян, що розорилися, і міської дрібної буржуазії. Особливостями становища українського пролетаріату були тяжкі умови праці (робочий день тривав по 12–14 годин на добу, мізерна зарплата і т. д.), величезна частка некваліфікованої праці, скрутні житлові умови, найвища у світі концентрація пролетаріату на великих підприємствах, швидкий чисельний ріст.
Дворянство — залишалося найбільш привілейованим станом (поряд із духівництвом), але почало занепадати; кількість дворян та їхня могутність поступово йшли на спад (розорення в нових капіталістичних умовах, неможливість конкуренції з капіталістичними підприємствами і т. п.).
Буржуазія — відбувалося зростання як її кількості, так і капіталів. Склад цього класу постійно поповнювався за рахунок потомствених буржуа (колишні селяни, що заснували мануфактури й з 1861 р. стали особисто вільними), дворян, що обуржуазилися, заповзятливих селян, купців, іноземців. Найбільш відомими представниками буржуазії в Україні були: у харчовій промисловості — Терещенко, Харитоненки, Римаренко, Симиренко та ін.; у металургії — брати Рудченки, Голуб, Булацель та ін.; власниками шахт і рудників були — Шевченко, Кривко, брати Іщенки, Ясюкевич та ін. Але в основному велика буржуазія складалася з неукраїнців.