Музичне мистецтво

На тексти народних дум невідомі композитори створювали музику. Народні співаки — козаки­-бандуристи — часто самі створювали тексти й музику і розносили їх по всій Україні. Розпо­чинається музична обробка народних пісень. У цей час були оброблені тексти таких пісень, як «Та нема гірш нікому...» і «Ой під вишнею, під черешнею...». Гарний хор і оркестр мала Київська колегія. У розвитку музичного мистецтва в Україні у другій половині XVII ст. визначне місце належало композиторові й теоретикові музики М. П. Ділецькому, який розвинув нотну систему запису музики (замість крючкової) і партесний спів.

Архітектура й образотворче мистецтво

Архітектура та образотворче мистецтво зазнавали впливу російської і західноєвропейської архітектури. Наприкінці XVII ст. у Києві російський зодчий Йосип Старцев збудував кам’яні собори Микільського (1690­–1695) і Братського (1690–­1693) монастирів, архітектор Йоганн Баптист — Троїцький собор у Чернігові (1679­–1695). Він же з Марти­ном Томашевським спорудив Преображенський собор Мгарського монастиря біля Лубен (1684­–1692), Покровський собор у Харкові (1689) та ін. До визначних пам’яток кам’яної архітектури цих часів належать також Іллінська церква в Суботові, збудована при Богдані Хмельницькому, і Троїцька церква Густинського монастиря біля Прилук (80-­ті роки XVII ст.).

Загальною тенденцією в розвитку образотворчого мистецтва був відхід художників від релігійних тем і поглиблення інтересу до світських сюжетів, реального життя, образів і турбот людей. Найважливішими пам’ятками монументального живопису є іконостаси, зокрема іконо­стас Єлецького монастиря в Чернігові (1669–1676), Богородчанський іконостас.

Розвивалося писання портретів: гетьманів, полковників, іншої старшини. Високого рівня досягла гравюра, особливо на міді.

Значного розвитку набули різні галузі народного мистецтва: килимарство, вишивання, гаптування, художнє ковальство, литво, кахельне, гончарне виробництва та ін.

Українська культура розвивалася у тісних зв’язках із російською і білоруською культурами. При цьому українська культура справляла особливо великий вплив на культуру російську.

Між тим уже у XVII ст. спостерігалося прагнення російського самодержавства й церкви поставити українську культуру під свій контроль. Церковний собор 1690 р. засудив книги С. Полоцького, П. Могили, Л. Барановича, заборонивши поширювати їх у Росії, обмежувалися права українських друкарень щодо друкування книг, а на початку XVIII ст. дозволено було видавати тільки перевірені в Москві церковні книги.

Найтяжчі умови для розвитку національної культури склалися в Західній Україні. Українська мова збереглася тільки в початкових школах, кількість яких скорочувалася. Середні школи й заснований у 1661 р. Львівський університет, даючи непогану освіту, водночас були знаряддям денаціоналізації корінного населення.