Мохоподібні. Середовище існування. Пристосувальні риси будови і процесів життєдіяльності
Мохоподібні — це багаторічні невеликі рослини, у середньому їх висота 10–20 см, але деякі з них мають висоту 2–3 см, а деякі до 1 м. Ростуть мохи практично скрізь на поверхні ґрунту — від пустель до боліт, частина з них освоїла прісні водойми. На сьогодні відомо 25 тис. видів мохів (в Україні — близько 800 видів). Побудовані мохи просто: корені відсутні (замість них — ризоїди, що не мають тканинної будови), як правило, є стебло та листки, тільки у найпростіших видів тіло — слань. Життєвий цикл особливий — у нестатевому поколінні коробочка на ніжці розвивається із зиготи безпосередньо на зеленій рослині.
Будова і розмноження мохоподібних на прикладі зозулиного льону. У вологих лісах, на луках помітні зелені «килимки», утворені невеликими рослинами моху зозулиного льону. Кожна рослинка має пряме стебло, укрите лінійно-ланцетними листками, до ґрунту вона кріпиться ризоїдами. Це статеве покоління (гаметофіт) моху. Чоловічі та жіночі статеві органи розвиваються на окремих рослинах — такі рослини називають дводомними, на відміну від однодомних рослин, на яких статеві органи розташовані на одній особині. Після дозрівання статевих клітин у вологу погоду антеридії розкриваються і сперматозоїди виходять назовні. Рухаючись за допомогою двох джгутиків по плівці води, що обволікає рослини, вони досягають верхівки стебла жіночої особини та потрапляють всередину архегонію. Там і відбувається процес запліднення. Із заплідненої яйцеклітини на верхівці материнської рослини розвивається за рахунок її поживних речовин особина нестатевого покоління (спорофіт). Вона має вигляд коробочки з кришечкою, укритої ковпачком на тоненькій стеблоподібній ніжці. Усередині коробочки утворюється спорангій зі спорами. Після дозрівання спор ковпачок відпадає, кришечка коробочки відкривається, спори висипаються та розносяться вітром. На поверхні вологого ґрунту спора проростає тоненькою зеленою ниткою, протонемою (від гр. протос — початковий та нема — нитка). Нитка росте та галузиться, з деяких її клітин унаслідок поділу утворюється кілька рослин гаметофіту. Отже, у мохоподібних у життєвому циклі переважає гаметофіт (тобто особини статевого покоління), а особини спорофіти зростають на ньому та отримують від нього поживні речовини.
Сфагнові мохи — ростуть на болотах, стеблолистової будови, не мають ризоїдів. Розвиток сфагнових мохів подібний до розвитку зозулиного льону, та більшість з них має однодомний гаметофіт, пластинчасту протонему. Листки білих мохів, як їх ще називають, складаються з одного шару, але різних клітин — видовжених живих зелених фотосинтезуючих та великих мертвих світлих за кольором водоносних клітин. Сфагнум росте верхівкою, а нижня частина стебла відмирає і занурюється у воду. У болотній воді мало кисню, а кислоти, які виділяє мох, згубно діють на мікроорганізми, що викликають гниття. Його відмерлі частини не перегнивають, а осідають на дні боліт протягом сотень і тисяч років, пресуються та утворюють торф.
Торф має велике значення для господарства. Його використовують як органічне добриво і як паливо, у хімічній промисловості він слугує сировиною для виробництва пластмас, лаків, фарб, спиртів, кислот тощо. Його застосовують у будівництві як теплоізоляційний матеріал. Висушений сфагнум має знезаражувальні (антибактеріальні) властивості, його використовували для лікування ран.
Усі мохи невибагливі до умов довкілля і оселяються навіть там, де інші рослини не можуть зростати. Тварини майже не живляться мохами, що сприяє накопиченню їх залишків у ґрунті і збагачує його. Болота відіграють значну роль у підтриманні водотоку річок, тому небажано осушувати великі їх площі. На болотах оселяються цінні тварини, зростають рідкісні рослини. Ціла низка сфагнових боліт на Поліссі отримала зараз статус пам’яток природи.