Китай

У ІІІ ст. на території Давньої Китайської імперії утворюються кілька держав. До ІV ст. відбувається становлення феодального ладу в країні. У VІІ ст. Китай об’єднується. Наймогутнішою держава була за часів правління династії Тан (618–907 рр.). У цей період Китай вів постійні загарбницькі війни, відроджувалося сільське господарство, розбудовувалися міста, розвивалися ремесла.

У 960–1279 рр. державою правила династія Сун. Цей період також називають розквітом Китаю. Однак із початку ХІІІ ст. на зміну процвітанню країни приходить час руйнівних нападів татаро-монголів. У 1211 р. монгольські війська напали на Північний Китай і захопили Пекін. Протягом 1279 р. татаро-монголи повністю підкорили північні та південні землі Китаю і заснували нову династію. Країна була спустошена і стала основною частиною Монгольської держави. Населення Китаю було обкладене великою даниною. Китайці не мали права обіймати державні посади у своїй країні.

У середині ХІV ст. на півдні Китаю почалося повстання селян проти монголів. Повстанці поклялися звільнити свою країну від монголів. Дуже швидко цей рух перетворився на визвольну війну, яка тривала 20 років. У 1368 р. китайці змогли перемогти монголів і витіснити їх із території Китаю.

Після вигнання монголів у Китаї почалося надзвичайне піднесення господарства. Щоб збільшити кількість робочої сили, на волю відпустили всіх рабів.

У ХV ст. успішно розвивалися ремесла. Велося будівництво палаців, храмів, мостів, фортець. З появою та розповсюдженням на території країни нової релігії — буддизму — почали також будувати пагоди — храми у вигляді великих веж. На початку століття китайський імператор організував сім великих морських експедицій. Були складені карти узбережжя Південно-Східної та Південної Азії.

Верховна влада в Китаї належала імператору. Його називали «сином неба». Китайський уряд розпоряджався чинами й титулами, церемоніями, військовою справою, судочинством. До найнижчих верств суспільства належали вільні селяни та ремісники («добрі люди»), а також залежні робітники і раби («підлі люди»).

У середині І тисячоліття в Китаї розповсюджується нова релігія ― буддизм. Однак нижчі верстви суспільства надавали перевагу даосизму — релігії, яка закликала до рівності, засуджувала прагнення до влади, обіцяла безсмертя. Але найбільш популярним було конфуціанство, яке закликало не чинити зла іншим, з повагою ставитися до батьків і старших людей, вірно служити своїй державі. Поступово буддизм, даосизм і конфуціанство фактично злилися в Китаї в одну релігію, основу якої склали постулати конфуціанства.

У цей час в Китаї активно розвивається наука. Китайські вчені зробили багато відкриттів: створили календар, спостерегли плями на Сонці, винайшли щеплення проти віспи, а також порох, компас, сейсмограф.