Китай

З 1368 р. в Китаї правила династія Мін. Країна була поділена на 15 областей. У васальній залежності перебували Корея, В’єтнам, Тибет.

До початку нового часу в Китаї були досягнуті великі успіхи в розвитку господарства й культури. На державних мануфактурах підневільні робітники виробляли залізо, шовк, будували кораблі.  Приватні мануфактури, де почала використовуватися най­мана праця робітників, виробляли товари не тільки для внутрішнього ринку, а й на експорт. Розширилися старі й виникли нові міста. Їх на початку XVІ ст. налічувалося понад 30. Найбільші з них — Пекін та Нанкін.

Шоста частина землі належала імператорові, знаті, чиновникам. Орендна плата на таких землях була досить високою, що призводило до по­стійних селянських виступів.

На початку XVII ст. погірши­лось економічне становище імперії Мін. Постійно зростали витрати на утримання імператорської сім’ї, зни­зилася боєздатність армії. Між феодалами загострювалася бо­ротьба за владу. Усе це доповнювалося частими стихійними лихами. Погіршувалося міжнародне станови­ще імперії. Деякі райони Китаю були захоплені мань­чжурами. Почастішали піратські на­пади японців. У результаті Китай втратив контроль над морськими шляхами.

Становище селянства було досить важким. На початку XVII ст. народні виступи набули значного розмаху й спричинили тривалу та масштабну селянську війну (1639–1644 рр.) під керівництвом Лі Цзичена та Чжана Сяньчжуна. Повстанці знищували урядові органи влади, пе­редавали народу зерно, худобу, майно. Після того, як китайська армія за допомогою маньчжурів на чолі з Абахаєм розгромила армію Лі Цзичена, син Абахая став засновником нової династії Цін, яка правила Китаєм до 1911 р.  Селянсь­ке повстання було придушене, разом із ним закінчилась і влада китайської династії Мін.

Заволодівши всією територією Китаю, династія Цін провела перерозподіл земель. Більшість землі перейшли до цінських імператорів і маньчжурської аристократії. Була створена деспотична монархія, для якої стало характерним повне всевладдя з боку імператора та державного апарату, а також безправ’я  підданих.

Маньчжурські імператори — богдихани — проводили політику національного пригнічення китайського народу. Китай був ізольований від зовнішнього світу. Процес розвитку країни загальмувався.

Незважаючи на політичні негаразди, культура Китаю вражала своїми досягненнями. У країні виготовляли вироби з фарфору, який прикрашався різнокольоровим розписом. Був винайдений порох, який спочатку використовували для феєрверків, а згодом, і для військових цілей. У XV–XVІ ст. світ дивували своїм багатством і розкішшю китайські пагоди, палаци, храми.

Найвидатнішою пам’яткою архітектури Пекіна епохи династії Мін стало «Місто імператорських палаців» та «Храм неба», до якого увійшло декілька величних споруд.

У Китаї активно видавалися енциклопедії, які містили науково-технічні знання. Розвивалися медицина, фармакологія, філологія, історія, географія. У період правління ди­настії Мін китайська література розвивалася на основі народної мови. У XVII ст. вийшов збірник «Надзвичайні історії нашого часу і давнини».