Тема 8. Культура України в другій половині ХІХ ст.

22. Освіта. Наука

Історичні умови розвитку

Розвиток капіталізму в Україні викликав зростаючу потребу в піднесенні освіти й підготовці кваліфікованих кадрів інженерів, механіків, конструкторів та ін. Сприяв формуванню української нації, пробудженню національної свідомості та більш уважному ставленню українського населення до своїх історичних коренів і традицій. Дав свободу економічному підприємництву (незважаючи на збереження феодальних пережитків), яке вимагало демократизації в політичній сфері, тому почали зростати національно-демократичний і революційно-демократичний напрямки в розвитку культури.

Побачивши в національній свідомості і русі, що пробуджувалися, потенційну загрозу своїм імперським інтересам, Росія й Австро-Угорщина всіляко перешкоджали розвитку української мови й культури, провадячи політику русифікації та, відповідно, онімечення (а також не заважаючи активній полонізації, що відбувалася в Галичині).

Розвиток освіти

Початкова освіта. За реформою 1864 р. всі початкові школи (церковнопарафіяльні, світські) перетворені на початкові народні училища, що стали загальностановими, і навчання в них велося за єдиними планами й програмами (читання, арифметика та Закон Божий). Якість підготовки була дуже низькою, особливо в селах.

Частина училищ була перетворена на «зразкові»: з 5-річним навчанням; крім перерахованих вище предметів, викладалися ще й географія, історія, рукоділля, малювання і т. п. Частина училищ відкривалася земствами й називалася «земські школами», у яких викладали прогресивно налаштовані вчителі-різночинці. Повітові училища були перетворені на 6-річні міські училища, що готували випускників для роботи в промисловості, на транспорті, у канцелярії. У них додатково викладалися геометрія, креслення, фізика, ботаніка та ін. Недільні школи (1859–1862) — відкривалися громадами й були єдиними, де навчання велося не тільки російською, але й українською мовою за розширеними програмами викладання гуманітарних і природничих дисциплін. У 1862 р. були закриті царизмом як розсадники українського націоналізму.

Середня освіта давалася в 7-річних гімназіях, що поділялися на класичні (з поглибленим вивчанням гуманітарних дисциплін; випускники без іспитів приймалися до університетів) і реальні, де вивчали точні й природничі науки, готували учнів до вищих технічних закладів.

Вища освіта давалася в університетах Харкова, Києва, Одеси (Новоросійський університет). У Західній Україні — в університетах Львова й Чернівців. Вища освіта давалася в Харкові — у технологічному та ветеринарному інститутах; у Києві — у політехнічному; Ніжині — в історико-філологічному; Глухові — в учительському; Львові — в політехнічному та ін.

У Західній Україні в цей період уряд іде на певні поступки українському руху — з’являються перші українські гімназії, а в 1894 р. при Львівському університеті було відкрито кафедру української історії, завідувачем котрої став М. С. Грушевський.

Розвиток науки

Був викликаний розвитком капіталізму. Науковими центрами стали університети й наукові товариства Харкова, Києва, Одеси та інших міст, що проводили дослідження й видавали праці з різних галузей науки. Найбільш відомими вченими були:

· М. Бекетов — професор Харківського університету, який створив при фізико-математичному факультеті фізико-хімічне відділення та лабораторію фізичної хімії. Один із засновників нової науки — фізичної хімії.

· І. Мечников — викладач Новоросійського університету в Одесі. Заснував разом із мікробіологом М. Гамалією першу в країні й другу у світі бактеріологічну станцію. Творець учення про імунітет.

· О. Ляпунов — професор Харківського університету. Працював у галузі механіки, математичного аналізу, теорії диференціальних рівнянь, теорії ймовірності і т. п.

· О. Єфименко — історик, етнограф, перша жінка — доктор історичних наук, автор праць «Історія українського народу», «Нариси історії Правобережної України» та ін.