Конституція Пилипа Орлика
Після смерті І. Мазепи козацька рада у квітні 1710 р. в Бендерах обрала гетьманом і вручила булаву одному з найближчих соратників та однодумців І. Мазепи — генеральному писарю Пилипові Орлику і схвалила написані ним «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорізького». Документ визначав внутрішній устрій Української держави, взаємні зобов’язання і права гетьмана, старшини й усього козацтва.
Конституція проголошувала, що Україна на вічні часи має бути вільною від чужого панування в усіх своїх кордонах. Гетьман Орлик не повинен був «самодержавно» правити, а мусив дотримуватися усіх пунктів, що містилися в цій Конституції. В Україні мала бути утверджена навічно єдина віра православна східного сповідання. Гетьман мав подавати всіляку допомогу Запорізькій Січі, щоб Дніпро був очищений від городків та фортець московських.
Гетьман в усіх «публічних справах» мусив радитися з усіма генеральними старшинами, полковниками й обраними від кожного полку генеральними радниками. Щороку в гетьманській резиденції мали відбуватися три генеральні ради: на Різдво, воскресіння Христове, Покрову. Гетьман не мав права самовладно привласнювати маєтності, військове майно, щоб старшини не гнали посполитих і козаків на панщину тощо. Мали бути скасовані державні монополії, оренди, відкупи, ярмаркові податки та ін.
Отже, Конституція Орлика певною мірою була демократичною, ліберальною. Вона стала видатною пам’яткою суспільно-політичної думки України XVIII ст. Українські історики вважають її першою не тільки в Україні, а й у Європі конституцією. П. Орлик протягом 30 років шукав союзників на міжнародній арені, але безрезультатно.