Географічне положення Африки
Крайня північна точка — мис Рас-Енґела; крайня південна — мис Аґульяс. Відстань від мису Альмаді на заході до мису Гафун на сході становить 7 500 км. Площа разом з островами — 30,3 млн. км2. Біля берегів Африки островів мало. Найбільший із них — Мадагаскар. Від материка він відділений Мозамбікською протокою. Від Європи Африку відокремлює Гібралтарська протока і Середземне море. На північному сході Африку з'єднує з Євразією вузький Суецький перешийок, через який був проритий Суецький канал. Північно-східні береги Африки омиваються найтеплішим і найсолонішим морем — Червоним. Берегова лінія Африки слабко розчленована. Є одна велика затока — Гвінейська. На сході виділяється великий півострів — Сомалі. На природні умови прибережних частин Африки впливають океанічні течії.
Історія дослідження Африки
Перші уявлення про обриси Африки європейці отримали в 1498 р. у результаті плавання португальця Васко да Гами. З ХVІ ст. починається вивезення африканців до Америки як рабів. Знання європейців про Африку обмежувалися відомими на ті часи невільничими ринками на західному узбережжі. Внутрішні частини Африки почали досліджувати тільки наприкінці ХVІІІ ст. у зв'язку з пошуком земель із дешевою промисловою сировиною і вигідним збутом готової продукції. У середині ХІХ ст. англійський дослідник Давид Лівінгстон здійснив кілька подорожей углиб материка (дослідження річки Замбезі та відкриття на ній водоспаду Вікторія, верхньої течії річки Конго, озер). Вагомий внесок у дослідження озер материка, річки Конго і верхів'їв Нілу зробив інший англійський дослідник — Генрі Стенлі. З подальшим розвитком мореплавання вчені продовжували досліджувати Африку, вивчаючи природні багатства материка.