Франція

У 987–1328 рр. Францією правила династія Капетингів. Вони були власниками великих земельних угідь, міст Парижа й Ормана. Їх підтримувала церква, дрібні феодали і городяни. Саме Капетинги почали процес об’єднання Франції.

Король Людовік VII (1119–1180) завдяки шлюбу з Елеонорою одержав за нею герцогство Аквітанію; надалі внаслідок розлучення й другого шлюбу Елеонори герцогство перейшло до англійського короля Генріха Плантагенета, який уже мав на території Франції графство Анжу та герцогство Нормандію.

Король Філіп ІІ Август (1165–1223) повернув Франції Нормандію та інші території.

За часів короля Людовіка ІХ Святого (1214–1270) англійській короні на території Франції належали тільки Аквітанія та Гасконь. Людовік ІХ зміцнив державну владу, посилив значення королівського суду, здійснив грошову реформу.

Королівська влада у Франції суттєво посилилася за Філіпа IV Красивого. У 1302 р. він скликав Генеральні Штати — дорадчий орган при королівському дворі. Штати давали згоду на запровадження нових податків, посилюючи королівську владу. Філіп IV перетворив пап на васалів французької корони, змусивши їх перевести свою резиденцію до Авіньйона.

Територіальні суперечності між Англією та Францією спричинили початок війни між державами, яка з перервами тривала понад сто років із 1337 р. до 1453 р. Завершенню об’єднання Франції заважало те, що англійський король залишався володарем частини Аквітанії на південному заході країни. Між державами також існувало суперництво за контроль над багатою областю Фландрією. Формальним приводом до початку війни стала заява в 1337 р. французького короля Філіпа VI Довгого з династії Валуа про те, що він забирає володіння англійського короля на південному заході Франції до свого домену. Після захоплення Філіпом VI Довгим Аквітанії (1337 р.) англійський король розпочав війну за свою спадщину. На боці Англії виступали Священна Римська імперія, Фландрія, Арагон і Португалія. На боці Франції були Кастилія, Шотландія і Папа Римський.

Основними, визначальними битвами на початку війни були битва поблизу Слейса (1340 р.); битва біля Кресі (1346 р.); битва біля Кале (1347 р.); битва під Пуатьє (1356 р.). Усі ці битви закінчилися перемогою англійців.

Воєнний стан за часів Столітньої війни загострювався через внутрішньополітичні проблеми в обох країнах. У 1358 р. на північному сході Франції спалахнуло повстання під проводом Гійома Каля. Повсталі вимагали викорінити з цієї області всіх дворян. Повстання було придушене, але завдяки йому прискорився процес надання селянам особистої свободи. У 1381 р. у південній і центральній Англії спалахнуло повстання під проводом Уота Тайлера. Повстанці вимагали скасувати панщину, знищити дворян. Ці виступи селян були придушені. Але селяни все ж отримали право особистої свободи за викуп, була скасована панщина.

У перемозі Франції у Столітній війні вирішальну роль відіграв подвиг Жанни д’Арк. Саме вона об’єднала французів для боротьби з англійцями й очолила французьку армію під час війни. На чолі французького війська Жанна д’Арк зняла облогу Орлеана, за що увійшла в історію як Орлеанська Діва. Також вона звільнила Реймс і зробила можливою коронацію французького дофіна Карла VII. Так Франція відродилася як держава.

У 1453 р. англійці володіли на території Франції лише містом Кале. Незабаром вони втратили і його. Столітня війна закінчилася перемогою Франції. Приєднанням Бургундського герцогства завершилося об’єднання країни. Усі землі Франції були підпорядковані владі монарха. Це свідчило про створення у Франції централізованої держави: король вирішував усі державні справи, йому безпосередньо підпорядковувалися постійна армія та чиновницький апарат; король уже не потребував підтримки станів в управлінні державою.