Епоха Катерини II в Росії

У червні 1762 р. російський престол посіла дружина Петра ІІІ німецька принцеса Софія Анхальт-Цербстська. Під час хрещення вона отримала ім’я  Катерини. За роки свого правління імператриця виявила волю, працелюбність, розум та освіченість. Першими кроками  Катерини ІІ стало усунення можливих конкурентів, тому цього ж року було вбито Петра ІІІ, а в 1764 р. — Іоанна Антоновича. У  1762 р. проведена пишна коронація Катерини ІІ.

З метою залучення на свій бік дворянства імператриця підтвердила «Маніфест про вольності дворянства», у якому була відмінена обов’язкова військова служба дворян. У лютому 1764 р. Катерина ІІ провела секуляризацію церковного землеволодіння. За указом 1765 р. дворяни отримали монополію на винокуріння.

Катерина ІІ виявила себе жорстокою кріпосницею. Її укази 1765 р. та 1767 р. дозволяли поміщикам без суду засилати селян на каторгу та забороняли селянам скаржитися на своїх панів. «Жалувана грамота дворянству» 1785 р. переводила в стан дворянства козацьку старшину, польську шляхту, прибалтійських баронів і підтверджувала їхні права на землі та кріпаків.

Територіально-адміністративна реформа поділяла  Росію на 50 губерній, а губернії — на повіти.

Імператриця виявила себе прибічницею «освіченого абсолютизму» (реформи «зверху»), у той же час нама­галась переконати опонентів, що самодержавство — краща та єдино можлива форма політичного устрою Росії.

Кріпосницька система в Росії все більше гальмувала розвиток країни. Посилення кріпосницької політики призвело до найбільшої за всю історію Росії Селянської війни під проводом Омеляна Пугачова (1773–1775), яка охопила значні території. У цій війні взяли участь козаки, башкири, татари, казахи, уральські робітники та безліч кріпосних селян усіх губерній, де розгорталися воєнні дії. Після придушення цього повстання Катерина ІІ згорнула деякі ліберальні реформи. Державна політика стала ще більш консервативною.

Негативно ставилася Катерина ІІ і до подій Великої французької революції. У Росії готувався 60-тисячний експе­диційний корпус для проведення воєнних дій проти Франції. Смерть Катерини II 7 листопада 1796 р. стала на заваді здійсненню цього плану.

Основними напрямками російської зовнішньої політики другої половини XVIII ст. були війни з Туреччиною 1768–1774 рр. та 1787–1781 рр., які призвели до приєднання до Росії Криму та Причорномор’я; укладання Георгієвського дружнього дого­вору в 1783 р., який закріплював позиції Росії на Кавказі. Також Російська імперія брала участь у трьох поділах Польщі в 1772 р., 1793 р. і 1795 р., які призвели до знищення незалежності цієї країни.