Друга cвітова війна

Початок війни. Події 1039 - 1941 рр.

Причини і характер Другої світової війни

Війна — соціальне явище — форма розв’язання суспільно-політичних, економічних, ідеологічних, національних, релігійних, територіальних суперечностей між державами, народами, націями, класами засобами збройного насильства. Основним елементом сутності війни є політика, саме вона визначає цілі війни, її соціально-політичний, правовий і мо­рально-етичний характер.

Витоки найстрашнішої в історії людства війни полягали в непримиренних суперечностях між світовими державами.

По-перше, у системі устрою світу після Першої світової війни, створеної державами-переможницями, був закладений зародок нового світово­го конфлікту й нового переділу світу. Світова економічна криза 1929–1933 рр. різко загострила суперечності між капіталістичними державами. Сформувалися два угруповання (Німеччина, Італія, Японія — Англія, Франція), що прагнули до світового панування. Найбільш агресивними були переможені держави. Мюнхенська змова (вересень 1938 р.) Англії, Франції, Німеччині й Італії свідчила про їхні прагнення ви­рішувати свої геополітичні проблеми за рахунок інших держав і народів.

По-друге, імперіалістична сутність політики капіталістичних держав зводила нанівець будь-які спроби запобігти військовому переділу світу. Західна демократія мирно співіснувала з антигуманною зовнішньою політикою.

По-третє, вирішальним фактором виникнення війни став прихід фашистів до влади в Німеччині, Італії і Японії. Світове співтовариство, включаючи й СРСР, до 22 червня 1941 р. не змогло усвідомити, що фашизм ніс смертельну небезпеку всьому людству.

По-четверте, каталізатором світового конфлікту були антирадянські настрої. План знищення СРСР виник у Гітлера задовго до його оста­точного затвердження. У 1936–1937 рр. був створений «Антикомінтер­нівський пакт» з метою повалення радянського ладу. Уряди Англії й Франції проводили на той час політику «умиротворення» фашизму, щоб спрямувати Німеччину проти СРСР, що дозволило їй почати війну за найбільш вигідних для неї умов. Значна частка відповідальності в цьому лежить і на політичному керівництві СРСР.

По-п’яте, віра більшовиків у неминучість світової соціалістичної революції визначала їхню переконаність у неминучості світової імперіалістичної війни, результатом якої буде перемога світового соціалізму. Сталін не вірив у можливість миролюбних тенденцій з боку будь-яких капіталі­стичних держав. Радянське керівництво вважало справедливим рішення зовнішньополітичних проблем СРСР військовим шляхом. Червона армія, на думку Сталіна, могла вести переможну війну на чужих територіях, де вона зустріне підтримку трудящих. На таку наступальну війну була зорієнтована радянська військова стратегія до 22 червня 1941 р.

Отже, Друга світова війна була наслідком взаємодії безлічі об’єктивних причин і суб’єктивних факторів. Головним її винуватцем був німе­цький фашизм. Спроби подати його як жертву, чим би вони не підкрі­плювалися, є не тільки ненауковими, але й аморальними. Міркування з цього приводу — не більше ніж гіпотези.

Характер війни з боку Німеччини та її союзників був загарбницький і несправедливий. СРСР та його союзники вели визвольну війну.

Періодизація Другої світової війни

У Другій світовій війні можна виділити чотири періоди. Вони відрізнялися один від одного тим, на чийому боці була стратегічна ініціатива, результатами во­єнних операцій, а також внутрішнім становищем країн, що воювали.

Перший період (1939 р. — 22 червня 1941 р.). Агресія Німеччини й Іта­лії в Європі й Північній Африці, установлення гегемонії фашистських держав у континентальній Європі, територіальне розширення СРСР.

Другий період (22 червня 1941 р. — листопад 1942 р.). Початок Великої Вітчизняної й розширення масштабів Другої світової війни. Віро­ломний напад Німеччини на СРСР і Японії на США, утворення Антигітлерівської коаліції. Цей період характеризувався найбільшими успіхами держав-агресорів. У той же час були зруйновані плани «бліцкригу», агресори постали перед необхідністю вести затяжну війну.

Третій період (кінець 1942 р. — 1943 р.). Докорінний перелом у ході війни. Катастрофа наступальної стратегії Німеччини та її сателітів, зміцнення Антигітлерівської коаліції, посилення руху Опору на окупованих територіях. У цей період СРСР і його союзники перевершили фашистський блок за випуском військової техніки, їхні збройні сили здійснювали успішні наступальні операції на всіх фронтах.

Четвертий період (1944­–1945). Завершення Другої світової війни, звільнення Європи й Південно-Східної Азії від загарбників, їх остаточний розгром. Цей період характеризувався зміцненням становища СРСР і США на світовій арені, їхньою боротьбою за забезпечення своїх позицій у післявоєнному світі.

Напад Німеччини на Польщу

Керівництво нацистської Німеччини, починаючи війну, розраховувало не тільки повернути втрачені за Версальським договором території, але й мріяло про світове панування. Її союзниками були Італія, Японія, Фінляндія, Угорщина, Румунія, Сло­ваччина і Болгарія.

Англія і Франція, що відігравали провідну роль у Лізі Націй, не змог­ли зупинити агресорів, вони багато в чому потурали їхнім задумам.

Уранці 1 вересня 1939 р. німецька авіація завдала масованого удару по польських аеродромах. Одночасно гітлерівські війська вторглись на територію Польщі по всій протяжності кордону. Франція й Англія, що виступали гарантами безпеки Польщі, 3 вересня оголосили війну Німеччині. Так почалася Друга світова війна.

У германо-польській кампанії гітлерівці продемонстрували вміння вести «бліцкриг» — блискавичну війну. Німецькі ВПС протягом першої доби війни завоювали панування в повітрі. Танкові з’єднання вермахту проривали оборону поляків, оточуючи й знищуючи їхні війська. Незабаром загарбники вийшли на підступи до Варшави. Польське командування запізнилося з перекиненням військових з’єднань з ра­дянсько-польського кордону. Франція й Англія в такій ситуації пово­дилися вкрай пасивно, незважаючи на значну перевагу в силах (90 французьких дивізій проти 23 німецьких). Вони практично нічим не допомогли Польщі. 17 вересня, коли гітлерівці вийшли на лінію ЛЬВІВ — ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ — БЄЛОСТОК — БРЕСТ, польський уряд залишив країну. До початку жовтня останні вогнища польського опору були придушені.

Вступ Червоної армії до Західної України й Західної Білорусії. Включення їх до складу СРСР

17 вересня 1939 р. частини Червоної армії вступили до східних районів Польщі. Метою операції, за заявою радянського ке­рівництва, був захист українського й білоруського населення, що проживало на територіях, приєднаних до Польщі за Ризьким мирним договором 1921 р. За два тижні частини Червоної армії, втративши в боях понад тисячу чоловік, дійшли до так званої «лінії Керзона», що вважалася етнічним кордоном проживання поляків, з одного боку, українців і білорусів — з іншого.

28 вересня 1939 р. був укладений радянсько-німецький договір «Про дружбу й кордони», що закріпив ці землі в складі СРСР. Секретні протоколи до цього договору дозволили Сталіну створити свої військові бази на території Латвії, Литви й Естонії. 14–16 червня 1940 р. Сталін по­ставив перед цими державами ультиматум про введення на їхню терито­рію контингентів радянських військ і формування нових урядів, готових «чесно» виконувати укладені з СРСР договори. Уже через кілька днів в Естонії, Латвії й Литві були створені «народні уряди», які за допомогою місцевих комуністів установили в Прибалтиці радянську владу.

Включення до складу СРСР Північної Буковини й Бессарабії

Наприкінці червня 1940 р. Ста­лін зажадав від Румунії повернення Бессарабії, втраченої в 1918 р., і передачі Північної Буковини, населення якої в основному становили українці. Румунія була змушена поступитися цими територіями. У серпні 1940 р. Молдавська РСР разом із приєднаною до неї Бессарабією була перетворена на союзну республіку. Північна Буковина увійшла до складу УРСР. У результаті включення нових територій населення Радянського Союзу збільшилося на 14 млн. чоловік. Державний кордон СРСР був відсунутий від 300 до 600 км. на Захід, убезпечивши промислові центри Європейської частини країни. Разом з тим незабаром після початку Великої Вітчизняної війни виявилися й негативні наслідки настільки стрімкого територіального розширення. Оборонні споруди на старому кордоні були демонтовані, а спорудити нові, бракувало часу. Ще більш протяжним виявився радянсько-німецький кордон, що став вихідним рубежем для наступу фашистської Німеччини.

Радянсько-фінська (зимова) війна

Фінляндія слідом за Польщею по­трапила в сферу геополітичних інтересів Сталіна. Восени 1939 р. радянське керівництво пред’явило цій країні ряд ультимативних вимог, головними з яких були встановлення нового кордону на Карельському перешийку й надання в оренду острова Ханко. Мета радянських пропозицій полягала у віддаленні кордону від Ленінграда й закритті входу в Ботнічну затоку для суден імовірного супротивника. Уряд Фінляндії відповів відмовою. 30 листопада 1939 р., використовуючи як привід прикордонний інцидент, СРСР розгорнув воєнні дії проти Фінляндії. Наступальна операція Червоної армії (45 дивізій понад 1 млн. чоловік, 1500 танків, 3000 літаків, проти 9 дивізій — 200 тис. чоло­вік, 270 літаків) розвивалася невдало. Фіни, підтримані добровольцями з багатьох країн, чинили завзятий опір. Найбільш запеклі бої йшли в районі оборонної «лінії Маннергейма», що перекривала Карельський перешийок. Лише в лютому 1940 р. ціною величезних жертв і зусиль Червона армія змогла прорвати оборонну лінію. 12 березня був підписаний мирний договір, за яким СРСР одержав ті території, на які претендував. Однак наслідки війни виявилися для СРСР досить невтішними. Червона армія втратила 127 тис. чоловік убитими й 270 тис. пораненими й обмороженими, у той час як фінські війська відповідно — 48 тис. й 43 тис. Війна продемонструвала низьку боєздатність Червоної армії. Війна сприяла різкому падінню міжнародного престижу СРСР. Він, як агресор, був виключений з Ліги Націй і опинився в міжнародній ізоляції. Чимало людей на Заході ставили знак рівняння між Сталіним і Гітлером. Результати війни спонукали керівництво Фінляндії виступити в червні 1941 р. на боці Німеччини проти СРСР.

Окупація Німеччиною Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії

Розв’язуючи агресію проти Польщі, Гітлер думав, що Англія й Франція не зможуть швидко організувати наступальні дії. Ці розрахунки виправдалися. Союзники Польщі, маючи величезну перевагу в силах (понад 90 дивізій проти 23 німецьких, що перебували на заході), не проводили яких-небудь наступальних операцій. Сподіваючись на міць оборонної «лінії Мажино», англо-французьке командування мало намір за допомогою військово-морських сил нав’язати супротивникові економічну блокаду. Це обіцяло французам й англійцям досягти перемоги без великих утрат. Така стратегія воєнних дій одержала назву «дивної війни».

Гітлерівське командування скористалося безініціативністю супротивника. Після розгрому Польщі Німеччина зосередила проти сил англо-французької коаліції потужне угруповання військ. У квітні 1940 р. гітлерівці майже без пострілів окупували Данію й почали вторгнення в Норвегію. Незабаром вони зуміли придушити опір норвезької армії й десантних сил, висаджених Англією й Францією. Важливий стратегічний плацдарм, що забезпечував контроль над усією Північною Європою й морськими комунікаціями, був захоплений. Німецький флот й авіація одержали додаткові бази для протидії британським військово-морським і військово-повітряним силам. 10 травня 1940 р. німці почали потужний наступ на заході. Порушивши нейтралітет Бельгії і Голландії, вони вторглись на територію цих країн і з півночі обійшли «лінію Мажино». Через прорахунки англо-французького командування, що не зуміло визначити напрямок головного удару супротивника, танкові корпуси німців у лічені дні досягли узбережжя Ла-Маншу. Бойові порядки союзних армій виявилися розсіченими. Залишки британських експедиційних військ, притиснуті до моря в районі міста Дюнкерка, несучи величезні втрати, евакуювалися до Англії.

Розгром Франції

Поразка експедиційних сил Англії зумовило долю Франції, тим більше що у війну на боці Німеччини вступила Італія. Після оточення французьких армій на «лінії Мажино» моральний дух францу­зького суспільства й особливо керівництва країни був надломлений, набирали силу капітулянтські настрої. 14 червня 1940 р. німці вступили в Париж, який уряд оголосив відкритим містом. Уряд на чолі з маршалом А.-Ф. Петеном звернувся до німецького командування з проханням про перемир’я. Воно було укладено 22 червня 1940 р. у Комп’єнському лісі, в тому ж вагоні, де в 1918 р. Німеччина підписала акт про капітуляцію в Першій світовій війні. У результаті тільки в південній частині Франції збереглася влада французької адміністрації уряду Петена, що розташовувався в місті Віші. Північна й центральна частини країни були окуповані німцями.

Гітлер уважав себе вершителем доль Європи. Однак завзятий опір йому чинила Великобританія. Хоча вона не мала у своєму розпоряджен­ні більш-менш значні сухопутні сили й не була готова до оборони островів, уряд У. Черчілля, що прийшов до влади 10 травня 1940 р. категори­чно відкинув можливість мирної угоди з Німеччиною й розгорнув енергійну роботу з мобілізації всіх ресурсів для відсічі ворогові. Незважаючи на масовані бомбардування й величезні втрати флоту від німецьких підводних човнів, моральний дух англійців не був зламаний. Фашистській Німеччині не вдалося захопити панування в повітрі й на морі. У запеклих повітряних боях у небі Англії винищувальна авіація Британії зуміла завдати супротивникові значних утрат і разом з військово-морськими силами унеможливлювала висадження десанту на Британські острови. Фюрер відмовився від плану вторгнення на Британські острови. Він почав підготовку до нападу на СРСР.

Воєнні дії в Африці й на Балканах

Улітку 1940 р. почалися бойові дії в Північній Африці. Італія з території Лівії розгорнула наступ на Єгипет, де перебували британські війська. Спочатку успіх був на боці італійців. Однак незабаром англійці зуміли не тільки повернути втрачені позиції, але й просунутися в глиб Лівії. Поразки італійців змусили німецьке командування перекинути в Північну Африку німецький танковий корпус. Це дозволило італійським військам до початку квітня 1941 р. відкинути англійські частини до кордонів Єгипту.

У жовтні 1940 р. італійці вторглись у кордони Греції, відкривши новий фронт Другої світової війни — Балканський. Грецькі й англійські війська завдали італійцям ряд поразок. Гітлер прийняв рішення про допомогу Муссоліні. Німецьке командування було змушено призупинити зосередження військ на південній ділянці радянсько-німецького кордону й перекинути їх на допомогу союзникові, що зазнавав поразки.

У квітні 1941 р. німці розгорнули широкомасштабний наступ проти Югославії й Греції. Змусивши капітулювати своїх супротивників, німецькі війська примусили англійців евакуюватися з Балкан до Єгипту. У ході Балканської операції, що тривала біля двох місяців, сили вермах­ту зазнали незначних утрат. Однак намічений за планом Барбаросса на квітень напад німецьких армій на СРСР був перенесений на 22 червня 1941 року.