Воєнні дії в 1944 р.

Наступальні операції Червоної армії

До початку 1944 р. стратегічна ініціатива перебувала в руках антигітлерівської коаліції. Червона армія набула досвіду наступальних операцій. Це уможливлю­вало нанесення супротивникові вирішальних ударів і звільнення території СРСР від окупантів. Протягом 10 зимових і весняних наступальних операцій Червона армія повністю зняла 900 денну блокаду Ленінграда, оточила й узяла у полон корсунь-шевченківське угруповання супротивника, звільнила Крим і більшу частину України. Група армій «Південь» була розгромлена. У ході літньої кампанії була проведена операція («Багратіон») зі звільнення Білорусії. Напередодні операції, 20 червня, білоруські партизани паралізували залізничне сполучення в тилу ворога. Удалося дезінформувати супротивника про майбутній хід операції. Радянські війська вперше забезпечили собі панування в повітрі. Радянські війська прорвали оборону супротивника, звільнили Вітебськ, Могильов, а потім Мінськ. До середини липня розгорілися бої за Вільнюс, почалося звільнення Прибалтики. У результаті наступів Карельського й Прибалтійського фронтів гітлерівці зазнали нищівної поразки в Прибалтиці. Група армій «Центр» була розгромлена. До кінця 1944 р. від окупантів була звільнена майже вся територія СРСР (у кордонах на 22 червня 1941 р.), знищено понад 2,6 млн. солдатів й офіцерів супротивника, значна кількість його військової техніки. Під ударами Червоної Армії фашистський блок розпався. Вийшла з війни Фінляндія. У Румунії був повалений режим Антонеску й новий уряд оголосив війну Німеччині.

Звільнення території СРСР, перенесення воєнних дій у Східну Європу

Восени 1944 р. окупанти бу­ли вигнані з території СРСР. Почалося звільнення країн Європи — Польщі, Румунії, Болгарії, Югославії, Чехословаччини — від фашистів. Радянський уряд офіційно заявив, що вступ Червоної Армії на територію інших країн викликаний необхідністю повного розгрому збройних сил Німеччини й не має на меті зміну політичного устрою цих держав або порушення їх територіальної цілісності. Разом з радянськими військами у звільненні своїх країн взяли участь чехословацький корпус, болгарська армія, Народно-визвольна армія Югославії, Перша й Друга армії Війська Польського, кілька румунських частин і з’єднань. (Нав’язування країнам Східної Європи радянської моделі соціалізму почало здійснюватися не раніше 1948–1949 рр. уже в умовах «холодної війни».) Найбільшими операціями в Європі стали: Вісло-Одерська, Східно-Прусська, Бєлградська, Яссько-Кишинівська. Внесок Червоної Армії у звільнення Східноєвропейських країн важко переоцінити. Тільки в боях на польській землі загинуло понад 3,5 млн. радянських солдатів. Червона Армія відіграла істотну роль у порятунку міста-музею Кракова. Щоб зберегти пам’ятники Будапешта, Командувач Першого Українського фронту І. С. Конєв прийняв рішення не бомбити місто. У ході осіннього наступу 1944 р. Червона армія просунулася до Вісли, захопивши три плацдарми на лівобережжі. У грудні на радянсько-німецькому фронті настав затишок, і радянське командування почало перегрупування сил.

Відкриття другого фронту в Європі

Строки й місце відкриття другого фронту були визначені ще на Тегеранській конференції 1943 р. Керівники країн антигітлерівської коаліції — Рузвельт, Черчілль і Сталін — домовилися почати широкомасштабну десантну операцію на півночі й півдні Франції. Було також вирішено, що одночасно радянські війська почнуть наступ у Білорусії, щоб перешкодити перекиданню німецьких сил зі Східного фронту на Західний. Командувачем об’єднаних союзницьких сил став американський генерал Д. Ейзенхауер. На території Англії союзники почали зосереджувати війська, озброєння, військову техніку.

Німецьке командування очікувало вторгнення, але не змогло ви­значити початок і місце проведення операції. Тому німецькі війська були розтягнуті уздовж усього узбережжя Франції. Німці сподівалися також на систему своєї оборони — «Атлантичний вал», що тягся від Данії до Іспанії. На початку червня 1944 р. Гітлер тримав у Франції й Ні­дерландах 59 дивізій.

Два місяці союзники проводили відволікаючі маневри й 6 червня 1944 р. зненацька для німців здійснили висадку 3 повітрянодесантних дивізій у Нормандії. Одночасно через Ла-Манш рушив флот з військами союзників. Почалася операція «Оверлорд». Висадка союзницьких військ у Франції стала найбільшою десантною операцією за всю історію війн. В операції взяло участь 2,9 млн. солдат союзників, яких підтримували близько 7 тис. літаків й 1200 бойових кораблів. Головним завданням було створення плацдарму, на якому могли б розгорнутися основні війська. Такий плацдарм був створений. Радянські війська, відповідно до домовленості, почали операцію «Багратіон» на білоруському напрямку. Таким чином, другий фронт був відкритий. Він став одним з найважливіших театрів Другої світової війни й наблизив її завершення.

Успіхи англо­американських військ на Тихому океані і в Європі

1944 р. союзники активізува­ли свої дії на Тихому океані. При цьому вони зуміли досягти вели­чезної переваги своїх сил й озброєнь над японськими: за загаль­ною чисельністю — в 1,5 рази, за кількістю авіації — в 3 рази, за кількістю суден різних класів — в 1,5­3 рази. На початку лютого 1944 р. американці захопили Маршаллові острови. Японська оборона в центрі Тихого океану була прорвана. Потім військам США вдалося встановити контроль над Маріанськими островами й Філіппінами. Були перерізані головні морські комунікації, що зв’язували Японію з країнами Південно-Східної Азії. Утративши сировинні ресурси, Япо­нія стала швидко губити свій військово-промисловий потенціал.

У цілому успішно для союзників розвивалися й події в Європі. Наприкінці липня 1944 р. розпочався загальний наступ англо-американських військ на півночі Франції. «Атлантичний вал» був прорваний у лічені дні. 15 серпня розпочалася висадка американських і францу­зьких військ на півдні Франції (операція «Енвіл»). Наступ військ союзників був успішним. 24 серпня вони вступили в Париж, 3 вересня — у Брюссель. Німецьке командування стало відводити свої війська на «лі­нію Зиґфріда» — систему укріплень на західних кордонах Німеччини. Спроби військ союзників подолати її відразу не увінчалися успіхом. На початку грудня 1944 р. війська західних держав були змушені призупинити активні дії.

Внутрішнє становище й життя населення у країнах, які воювали

США

З вересня 1939 р., виступаючи по радіо, президент Ф. Д. Рузвельт заявив, що США залишаться нейтральними. Але в міру розширення фашистської агресії в Європі Сполучені Штати усе рішучіше відходили від нейтралітету. У травні 1940 р. Ф. Д. Рузвельт поставив завдання виробляти на рік 50 тис. літа­ків, а в червні віддав розпорядження розпочати роботу над створенням атомної бомби. У вересні вперше в історії США вступив у дію закон про загальну військову повинність у мирний час; кількість призовників визначалася в 900 тис. чоловік на рік. Американський уряд надавав усе більшої підтримки Великобританії, яка воювала.

Політика Рузвельта викликала запальні нападки з боку ізоляці­оністів. Їхнім керівним органом став комітет «Америка понад усе». Ізоляціоністи стверджували, що Англія напередодні поразки, тому Сполученим Штатам варто думати не про широку допомогу їй, а тільки про власну безпеку. Внутрішньополітична боротьба загострилася влітку 1940 р. у період чергових президентських виборів. На цих виборах перемогу одержав Рузвельт. Уперше в американській історії той самий кандидат був утретє обраний президентом.

11 березня 1941 р. Рузвельт підписав закон про ленд-ліз (про передачу в борг або в оренду військового майна країнам, що борються проти нацизму). Спочатку допомога за ленд-лізом надавалася тільки Великобританії й Китаю, але вже 30 листопада 1941 р. чинність закону було поширено й на СРСР. Усього ж допомогу за ленд-лізом одержали 42 країни. До кінця 1945 р. витрати США за ленд-лізом склали більше 50 млрд. доларів.

Уряд США не запроваджував загальну трудову повинність, але заборонив перехід робітників з одного підприємства на інше без згоди підприємця. Тривалість робочого тижня була збільшена з 40 до 48 годин, але фактично на більшості військових заводів вона становила 60–70 го­дин. На виробництво прийшло 6 млн. жінок, але одержували вони вдвічі меншу зарплату, ніж чоловіки. Скоротився страйковий рух, оскільки робітники розуміли необхідність мобілізації всіх сил для розгрому фашизму. Трудові конфлікти нерідко вирішувалися шляхом переговорів між профспілками й підприємцями. Мобілізація до армії, збільшення зайнятості сприяли майже повному зникненню безробіття в країні. США значно збільшили свої золоті ресурси, які склали 3/4 світових запасів золота (без СРСР).

У роки війни спостерігалася консолідація всіх політичних сил країни. У листопаді 1944 р. Ф. Д. Рузвельт був обраний президентом на четвертий строк, але 12 квітня 1945 р. він помер. На пост глави держави вступив Г. Трумен.

Війна поклала кінець «ізоляціонізму» як впливовому напряму в зовнішній політиці США.

Великобританія

Наступ Німеччини в Західній Європі, що розпочався навесні 1940 р., означав повний крах політики «умиротворення». 8 травня 1940 р. уряд Н. Чемберлена був змушений піти у відставку. Новий коаліційний уряд очолив У. Черчілль, прихильник безкомпромісної боротьби з Німеччиною. Його уряд здійснив ряд надзвичайних заходів щодо переведення економіки на військові рейки й зміцнення збройних сил, насамперед сухопутної армії. Почалося формування загонів цивільної самооборони. В основу військової політики Черчілля були покладені прості принципи: гітлерівська Німеччина — ворог; для перемоги над нею необхідний союз зі США, а також будь-яка інша допомога, навіть із боку комуністів.

Після катастрофи Франції над Великобританією нависла загроза німецького вторгнення. 16 липня 1940 р. Гітлер підписав план «Морський лев», що передбачав висадку десанту в Англії. Битва за Англію 1940–1941 р. стала героїчною сторінкою в історії англійського народу. Ні­мецькі літаки бомбардували Лондон й інші міста, щоб посіяти страх серед населення й зломити його волю до опору. Однак англійці не здавалися й завдали серйозних утрат супротивникові. Значну допомогу Великобританії надавали її домініони, особливо Канада, що мала великий промисловий потенціал. До кінця 1940 р. англійський уряд майже повністю вичерпав свій золотий запас й опинився на межі фінансової кризи. Він змушений був узяти позику в 15 млрд. доларів у США.

У 1941­–1942 рр. зусилля англійського уряду, за повної підтримки народу, були спрямовані на мобілізацію сил і коштів для відсічі ворого­ві. До 1943 р. перебудова господарства на військовий лад була повністю закінчена. У дію були уведені десятки великих авіаційних, танкових, гарматних й інших військових заводів. До літа 1943 р. 3500 фабрик, що випускали побутові товари, були передані військовим галузям промис­ловості.

У 1943 р. держава розпоряджалася 75 % всієї виробленої в Англії продукції й 90 % фінансових ресурсів країни. Уряд установив національний мінімум заробітної плати. Були поліпшені соціальне страхування, медичне обслуговування на підприємствах, заборонені звільнення робітників тощо.

Із другої половини 1944 р. в Англії почався спад виробництва. Зни­зився рівень життя населення. Посилилася соціальна напруженість у суспільстві. До кінця війни Англія опинилася у великій фінансово-економічній і політичній залежності від США.

Франція

Поразка у війні з Німеччиною призвела французький народ до національної катастрофи. Французька ар­мія і флот були роззброєні й демобілізовані; дві третини Франції, включаючи Париж, окуповані Німеччиною. Південна частина країни (так звана «вільна зона») і колонії не зазнали окупації й контролювалися урядом, створеним у курортному місті Віші на чолі з 84-літнім маршалом Пєтєном. Формально його уряд вважався урядом всієї Франції, однак в окупованій зоні фактично господарювали німець­ко-фашистські окупанти. Вони поставили під свій контроль французьку адміністрацію, розпустили всі політичні партії, заборонили зібрання, демонстрації й страйки. Незабаром почалися облави на євреїв, які відправлялися до німецьких таборів знищення. Свою владу окупанти підтримували звірячим терором. Якщо за час воєнних дій в 1939­1940 рр. Франція втратила вбитими 115 тис. чоловік, то в роки окупації, коли вона офіційно вважалася країною, що не бере участі у воєнних діях, загинуло ще понад 500 тис. чоловік. Кінцева мета гітлерівської окупації полягала в розчленовуванні й повному поневоленні Франції. У липні—листопаді 1940 р. німці вигнали з Ельзасу й Лотарингії 200 тис. францу­зів, а потім включили ці області до складу Німеччини.

Пєтєн скасував пости президента й прем’єр-міністра. Виборні установи (від парламенту до муніципалітетів) припинили функціонування. Уся повнота виконавчої і законодавчої влади зосереджувалася в руках Пєтєна, який був оголошений «главою держави». Саме слово «республіка» було поступово вилучене з обігу й замінено терміном «французька держава». За прикладом окупантів уряд Віші переслідувало євреїв. У вересні 1942 р. уряд Пєтєна на вимогу окупантів увів обов’язкову трудову повинність з метою постачання робочої сили для німецької промисловості. Усі французи віком від 19 до 50 років могли бути направлені на роботу до Німеччини.

11 листопада 1942 р., після висадки союзників в Африці, Німеччина й Італія окупували південну зону Франції.

Дії окупантів і їхніх пособників викликали обурення у багатьох французів. Уже в перші місяці окупації у Франції й за її межами зароджується рух Опору. 1940 р. у Лондоні генерал Шарль де ґолль (у Франції його заочно присудили до смерті за «дезертирство») створює організацію «Франція, що бореться», девізом якої стали слова: «Честь і Батьківщина». Де ґолль провадить величезну роботу щодо розвитку руху Опору. У листопаді 1942 р. Комуністична партія Франції, що мала великий вплив у русі Опору, підписала угоду про спільні дії з силами «Франції, що бореться». 1943 р. у Франції виникли єдині керівні органи Опору, що істотно зміцнили його сили. Усі учасники антифашистської боротьби визнали загальне керівництво Французького Комітету Національного Звільнення (ФКНЗ), який очолив Шарль де ґолль.

Відкриття другого фронту викликало патріотичне піднесення у краї­ні. Почалося національне антифашистське повстання, що охопило 40 з 90 французьких департаментів. 28 департаментів були звільнені ви­ключно силами Опору без участі військ союзників. 18 серпня почалося повстання в Парижі. У ході завзятих боїв до 24 серпня основна частина французької столиці була звільнена. Увечері того ж дня в Париж вступили передові частини генерала де ґолля. Паризьке збройне повстання завершилося повною перемогою. У листопаді — грудні 1944 р. уся французька територія була звільнена.

СРСР

Війна обірвала мирне життя радянських людей. Наступив період важких випробувань. 22 червня була оголошена мобілізація чоловіків віком від 23 до 36 років. Сотні тисяч добровольців обсідали військкомати. Це дозволило вдвічі збільшити чисельність армії й до 1 грудня направити на фронт 291 дивізію 94 бригади (понад 6 млн. чоловік). Водночас необхідно було в найкоротший термін перебудувати економіку, соціальні й політичні відносини і підкорити їх єдиній меті — Перемозі над ворогом. 30 червня 1941 р. створюється Державний Комітет Оборони (на чолі з Й. Сталіним), що здійснював у країні всю повноту влади й очолив перебудову економіки на військовий лад. 29 червня Раднарком СРСР і ЦК ВКП(б) сформулювали гасло: «Усе для фронту, усе для перемоги». Були намічені основні напрями перебудови економіки на військовий лад:

— евакуація із прифронтових районів на схід промислових підприємств, матеріальних цінностей і людей;

— переведення заводів і фабрик цивільного сектора на випуск бо­йової техніки;

— прискорене будівництво нових промислових об’єктів на сході країни.

Однак наступи німецьких армій часто зривали плани евакуації, призводили до хаотичного й безладного відходу військ і населення. Не справлялися із завданнями й залізниці. У важкому становищі опинилося сільське господарство. СРСР утратив території, що виробляли 38 % зерна й 84 % цукру. Восени 1941 р. була запроваджена карткова система забезпечення населення продуктами харчування (охоплювала до 70 млн. чоловік). Незважаючи на труднощі до кінця 1941 р. на схід удалося пере­містити устаткування 2,5 тисяч промислових підприємств і понад 10 млн. людей. Крім того, було вивезено близько 2,4 млн. голів великої рогатої худоби, 5,1 млн. овець і кіз, 200 тис. свиней, 800 тис. коней. Але втрата найважливіших економічних районів призвела до значного спаду виробництва, зменшення постачання армії.

Для організації виробництва вживали надзвичайних заходів — з 26 червня 1941 р. для робітників та службовців запроваджувалися обов’язкові понаднормові роботи, робочий день для дорослих збільшився до 11 годин, скасовувалися відпустки. У грудні всі працівники військових підприємств були оголошені мобілізованими й закріплені для роботи на даному підприємстві. Основний тягар робіт лягав на плечі жінок і підлітків. Робітники часто працювали вдень і вночі, а відпочивали прямо в цехах біля верстатів. Мілітаризація праці дозволила зупинити й поступово збільшувати зростання виробництва зброї й бойової техніки. На сході країни й у Сибіру одне за іншим ставали до ладу евакуйовані підприємства. Наприклад, Ленінградський завод імені Кірова й Харківський завод з виробництва дизелів злилися з Челябінським трак­торним для випуску танків («Танкоград»). Такі ж підприємства утворилися в Поволжі й Горьківській області. Багато мирних фабрик і заводів переходили на випуск військової продукції.

Восени 1942 р. озброєння вироблялося більше, ніж у довоєнному 1941 р. СРСР значно випереджав Німеччину з випуску бойової техніки не тільки за кількістю (2100 літаків, 2000 танків щомісяця), але й у якісному відношенні. Із червня 1941 р. починається серійне виробництво мінометних установок типу «Катюша», модернізованого танку Т-34. До 1943 р. авіація одержала нові літаки Іл-10, Як-7. Були розроблені методи автоматичного зварювання броні (Є. О. Патон), сконструйовані верс­тати-автомати для випуску патронів. Тил забезпечив фронт достатньою кількістю зброї, бойової техніки й спорядження, що дозволило Червоній армії під Сталінградом перейти в контрнаступ і розгромити ворога. На кінець війни, до 9 травня 1945 р., Радянська Армія мала 32,5 тис. танків і САУ (самохідна артилерійська установка), 47,3 тис. бойових літаків, 321,5 тис. одиниць гармат і мінометів, що в кілька разів перевищувало довоєнний рівень.

Війна потребувала певних змін у самій політичній системі. Зведена інформація партійних комітетів, органів НКВД свідчила про те, що патріотизм широких народних мас поєднувався зі зростаючою недовірою до керівників, прагненням до самостійного мислення. В офіційній ідеології національні гасла («Смерть німецьким окупантам!») замінюють класові («Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»). Було зроблено послаблення по відношенню до церкви: обрано патріарха, відкрито ряд церков, звільнено частину священнослужителів. У 1941 р. були звільнені з таборів і направлені до армії близько 200 тис. чоловік, у тому числі понад 20 тисяч командирів-льотчиків, танкістів й артилеристів.

Разом з тим тоталітарна система йшла лише на ті поступки, які їй були необхідні для свого порятунку. Після вирішальних перемог 1943 р. у внутрішній політиці знов посилився політичний терор. У 40-ті роки терор спрямовувався проти окремих народів. У 1941 р. жертвами терору стали поволзькі німці, в 1942 р. — фіни й фінноугорські народи Ленінграда й Ленінградської області, в 1943 р. — калмики й карачаєвці, в 1944 р. — чеченці, інгуші, кримські татари, греки, болгари, турки-месхетинці, курди. Відбулися ідейні «картання» керівництва Татарії й Башкирії за нібито неправильне трактування історії.

Німеччина

У Німеччині все підпорядковувалося забезпеченню військових потреб. Для військових потреб працювали мільйони в’язнів концтаборів і вся завойована нацистами Європа.

Гітлер обіцяв німцям, що на територію їхньої країни ніколи не ступлять вороги. І все ж таки війна прийшла в Німеччину. У 1940–­1941 рр. почалися повітряні нальоти, а з 1943 р., коли союзники досягли повної переваги в повітрі, масовані бомбардування німецьких міст стали регулярними. Бомби падали не тільки на військові й промислові об’єкти, але й на житлові квартали. Десятки міст перетворилися на руїни.

Розгром німецько-фашистських військ на Волзі став потрясінням для німецького народу, його сп’яніння від перемог почало швидко проходити. У січні 1943 р. по всій Німеччині була оголошена «тотальна мобілізація». Запроваджувалася обов’язкова трудова повинність для всіх чоловіків, що проживали в Третьому рейху, віком від 16 до 65 років і жінок від 17 до 45 років. У середині 1943 р. були знижені норми видачі м’яса й картоплі (250 гр м’яса й 2,5 кг картоплі на тиждень). Одночасно був подовжений робочий день, що досягав на деяких підприємствах 12 і більше годин. Значно зросли податки. Величезний апарат нацистської партії, що спирався на ще більш численну армію «активістів» пильно стежив за кожним кроком і кожним словом громадян рейху. Найменші прояви невдоволення негайно ставали відомими гестапо. Незважаючи на деяке зростання антифашистських настроїв серед представників різних верств німецького населення, невдоволення режимом не набувало масового характеру.

З метою придушення можливих антифашистських виступів на фрон­ті й у тилу нацисти розширювали й зміцнювали збройні сили нацистської партії — СС. Есесівські війська, що налічували до початку війни 2 батальйони, збільшились у 1943 р. до 5 корпусів. У серпні 1943 р. керівник СС Гімлер був призначений міністром внутрішніх справ.

Військові поразки Німеччини в 1944 р. посилили кризу нацистського режиму. За активної участі вищих офіцерів вермахту проти Гітлера була організована змова. 20 липня 1944 р. змовники спробували здійснити замах на фюрера — у його бункері вибухнула бомба. Однак Гітлер відмігся контузією й опіками. Основні учасники змови були швидко заарештовані, страчено 5 тис. чоловік, серед них 56 генералів й один фельдмаршал, 49 генералів й 4 фельдмаршали (Роммель у тому числі) покінчили життя самогубством, не очікуючи арешту. Змова дала поштовх до посилення репресій. Почалося знищення всіх супротивників режиму, що утримувались у в’язницях. Але фашизм доживав останні місяці.

Японія

У жовтні 1941 р. до влади прийшов украй реакційний уряд генерала Тодзіо, що став фактичним керівником японської політики протягом майже всієї Тихоокеанської війни. Улітку 1942 р., слідом за першими поразками у війні на Тихому океані, в Японії стала загострюватися внутрішньополітична ситуація. Мілітаристський уряд, прагнучи поставити під свій контроль депутатів парламенту й усіх провідних політиків, створив наприкінці травня 1942 р. «Політичну асоціацію допомоги трону». Її завдання полягало в згуртовуванні нації з метою успішного ведення війни. Парламент став повністю слухняним механізмом у руках уряду.

Уряд ужив заходів щодо зміцнення японського панування на окупованих територіях. У листопаді 1942 р. створюється міністерство у справах Великої Східної Азії, яке займалося всіма питаннями управління в загарбаних країнах і мобілізацією їхніх ресурсів для потреб Японії.

Нові військові невдачі Японії в 1943 р. призвели до стрімкого па­діння виробництва в основних галузях японської економіки. В інтересах зростання військового виробництва було розширене державне регу­лювання економіки, посилена експлуатація широких верств трудящих. У січні 1944 р. була прийнята «Програма надзвичайних заходів щодо трудової мобілізації населення», відповідно до якої робітники військово-промислових компаній закріплювалися за тими підприємствами, де вони працювали. Проводилася широка мобілізація жінок й учнів для роботи у воєнній промисловості. Однак налагодити економічне становище так і не вдалося.

У червні 1944 р. генерал Тодзіо пішов у відставку з поста прем’єра. Однак пом’якшення політичного курсу не відбулося. Курс на війну «до повної перемоги» тривав. У серпні 1944 р. японський уряд прийняв рішення озброїти геть усю націю. По всій країні японці повинні були на робочих місцях, у школах і вищих навчальних закладах з бамбуковими списами в руках відпрацьовувати прийоми захисту й нападу.

Справжнім національним нещастям японців стали повітряні бомбування. У квітні 1942 р. відчула жахи війни японська столиця: 16 американ­ських бомбардувальників, здійнявшись із палуби авіаносця й пролетівши 1000 км, уперше бомбили Токіо. Після цього японська столиця піддавалася ударам з повітря понад 200 разів. Починаючи з листопада 1944 р. американські військово-повітряні сили робили регулярні повітряні нальоти на міста й промислові центри Японії, що призводили до численних жертв серед цивільного населення. У результаті повітряного нальоту 9 березня 1945 р. у Токіо загинуло 75 тис. чоловік, а всього постраждало біля міль­йона токійців. У той час Японія вже стояла на порозі поразки.