Окупаційний режим і розгортання руху Опору в Україні
Територія України була розчленована нацистами на чотири частини, які підпорядковувалися різним державним та адміністративним органам:
а) Чернівецька та Ізмаїльська області були включені до складу Румунії. Одеська область, південні райони Вінницької, західні Миколаївської області, лівобережні райони Молдавії фашисти об’єднали в губернаторство «Трансністрія» і також включили до складу Румунії;
б) західні землі — Дрогобицька, Львівська, Тернопільська, Станіславська області на правах окремого дистрикту (округу) під назвою «Галичина» увійшли до складу генерал-губернаторства, що включало польські землі з центром у м. Кракові;
в) Чернігівська, Сумська, Харківська області й Донбас, як прифронтові зони, підкорялися німецькому військовому командуванню;
г) інші українські землі ввійшли до складу рейхскомісаріату «Україна» із центром у м. Рівне. Він поділявся на шість округів. Рейхскомісаром України був призначений Еріх Кох.
Закарпатська Україна була окупована Угорщиною з 1939 р.
В Україні встановився жорстокий окупаційний режим. Фашисти позбавили населення цивільних прав, заявивши, що їхня мета — змусити українців працювати на Німеччину (2,3 млн. мешканців України були вивезені на примусові роботи). Гітлерівці грабували матеріальні ресурси України. Через голод жителі міст змушені були перебиратися в сільську місцевість або міняти речі на продукти харчування (населення Києва скоротилося на 60 %).
Окупанти прагнули потопити в крові партизанський рух, ліквідувати підпільні організації, за допомогою політичних провокацій послабити волю українського народу до боротьби за визволення. Першими жертвами нацистського терору стали радянські полонені, партійні й комсомольські працівники, євреї та цигани, психічно хворі люди, а згодом — усі категорії населення республіки.
Розгортається партизанська боротьба — на 1942 р. радянські партизанські загони в Україні нараховували десятки тисяч бійців. Їхні дії координував Український штаб партизанського руху — філія НКВС на чолі з генералом Т. Строкачем. Особливо уславилися своїми діями великі партизанські з’єднання на чолі з С. Ковпаком, О. Сабуровим, О. Федоровим, що діяли в північних районах України. Окремою трагічною сторінкою є історія радянського підпілля, що існувало в більшості значних українських міст.
Дії ОУН-УПА на західноукраїнських землях
Розвиток подій у Західній Україні мав свої особливості. До початку війни ОУН обмежено співпрацювала з гітлерівцями (у складі німецької армії було створено батальйони «Нахтігаль» і «Роланд» (розпущені вже наприкінці 1941 р.) та «Легіон українських націоналістів», а в 1943 р. — добровольчу дивізію СС «Галичина»).
У червні 1941 р. у Львові діячі ОУН здійснили спробу проголосити українську державу, але ці дії суперечили інтересам окупаційного режиму й були придушені. Прагнення ОУН знайти рівновагу між власними інтересами та цілями фашистів не дали результату. Наприкінці 1942 р. прихильники С. Бандери (котрий перебував у цей час у нацистському концтаборі) починають формувати великі партизанські сили, а з 1943 р. конгрес ОУН закликав до антинацистської й антирадянської боротьби.
ОУН знищувала залишки Червоної Армії після гітлерівського вторгнення, а наприкінці 1941 р. ОУН (Б) перейшла до партизанської тактики й боротьби на два фронти після спроб окупантів розпустити її загони. Масового характеру збройна боротьба ОУН набула восени 1942 р., коли була створена Українська Повстанська Армія (УПА) на чолі з Р. Шухевичем. Почавши збройну боротьбу в Поліссі й на Волині, УПА поступово встановила контроль над Галичиною та деякими іншими регіонами. УПА розраховувала тільки на власні сили, бо не мала підтримки з-за лінії фронту.
УПА визначала себе як повстанський рух, мета якого — створення незалежної Української держави. Тому (особливо після III Великого збору ОУН у 1943 р.) вона вела воєнні дії проти всіх, хто являв загрозу для української незалежності — СРСР, Німеччини, Польщі.
Після закінчення Другої світової війни ОУН-УПА продовжували боротьбу проти сталінського режиму.